Комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 85 Криворізької міської ради

 





Сторінка практичного психолога

Війна приносить в життя дітей втрату, невизначеність, активізує страх та тривогу. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків.

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину. 

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьомусвіті, щоб закінчити війну. 

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни. 

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини,  звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче. 

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного  віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншимидорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі. 

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та  приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини. 

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи  нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте  спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе. 

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.  

 

 

 

 

 

Як зберегти психічне здоров’я в умовах дистанційної роботи чи навчання. Поради для батьків та педагогів.

Під час карантину більшість за нас найперше піклується про своє фізичне здоров’я, забуваючи про не менш важливе – психічне. Ми пам’ятаємо, що потрібно мити руки, але забуваємо про ряд інших факторів, дотримання яких допоможе зберегти позитивні думки та емоційну стабільність.

Наповніть свій час у карантині змістовними, ресурсними і ціннісними активностями

Вплив умов карантину на наше психічне здоров’я та самопочуття не варто недооцінювати. Життєва ситуація, у якій ми опинилася є не звичною для усіх нас, вона мобілізує в нас сили, щоб справлятися з власним стресом та підтримувати значимих для нас людей. Саме тому важливо спробувати не розпорошувати власний час та енергію на питання, які вирішити не можливо, зміни, які не настануть раніше визначеного для них часу, й на конфлікти, яких можна уникнути. Цілі, які ви ставите перед собою або ж приймаєте для себе від оточення мають бути реалістичними, зрозумілими й чіткими. Це наповнює їх сенсом, а результати подоланих викликів сприймаються як винагорода.

Активності, якими плануєте наповнити свій день можуть бути різні, проте важливо, щоб одні (як то постійне намотування кроків у стрічці соціальних мереж чи новин) не перетягували на себе увесь ваш ресурс.

Створіть зручні умови для себе та оточуючих

Згадайте ситуації, коли вам потрібно було щось знайти, водночас у вас горіли «дедлайни» по одній справі, а поруч хтось вимагав уваги по іншій. Згадали, відчули… тепер можете видихнути. Навіть якщо раніше ви і були успішні у таких «забігах», в умовах карантину, вони найбільш шкідливі. Щоб цього уникнути найкраще скористатися принципом «мінімалізму та лаконічності». Насправді багато речей впродовж карантину можуть абсолютно не знадобитися, проте вони можуть займати місце як фізично, так і психологічно у вашій голові. Іншими словами ми завжди думками повертаємося до справ, які не закінчили чи відклали. Це ж справедливо і для загального побуту.

Спробуйте (разом з родиною, якщо є така можливість) відкласти більшість справ на день й прибирати у квартирі, кімнаті, на столі… Усі речі якими ви не користуєтеся хоча б раз впродовж дня відкладіть подалі, інші покладіть в межах оптимальної досяжності. Для декого є корисним навіть наклеїти стікери, щоб позначити де що лежить, особливо якщо це стосується робочих документів.

Обговоріть, розплануйте та дотримуйтесь графіку навчання чи роботи

Після того як буде досягнутий консенсус у речах та оточуючому вас просторі, важливо обговорити з родиною або з тим ким проживаєте певні домовленості, правила та обов’язки. Чим чіткіше вдасться домовитися, тим легше буде в подальшому. Будьте терплячими й приймайте те, що людям навколо вас (та й вам самим) не завжди подобатимуться ці зміни. Відчуття втрати певної свободи викликає в нас додатковий стрес, саме тому важливо пояснити з якою метою ви це пропонуєте й можливо наголосити, що це не система покарань чи обмежень, а виправдана у таких обставинах необхідність. Графік чи то режим, сприятиме тому, що буде менше витрачатися час на зайве планування чи метушню на кшталт «за що ж хапатися у першу чергу». Почуття безпеки та контролю, яке ви відчуєте коли почнете дотримуватися встановлених спільно правил, також сприятиме зближенню, уникненню зайвих конфліктів та у разі чогось може слугувати останнім аргументом у непорозуміннях.

Почніть з простих речей, наприклад розпорядку дня, який включатиме час на прокидання, ранкову гігієну, для фізичної активності чи ранкових ігор, час для спільного приготування сніданку й його смакування, далі час для навчання та роботи (з перервами кожні 30-40 хв на 10-15 хв) й так до обіду. Ви самі організовуєте свій час, проте важливо усвідомити, що в ньому має знайтися місце для усіх, особливо для дітей.

Плануйте наперед, щоб заощадити сили та енергію

Як би це не звучало дивно, проте планування наперед є не просто корисною рекомендацією, а й дійсно дієвим ресурсом. Уявіть, що ви збираєтесь у магазин не плануючи щось конкретно придбати в ньому (точніше у вашій голові 1000 та 1 річ, яку придбати необхідно), по завершенню закупів ви з дивом розумієте, що витратили на це більше часу й можливо навіть значно більше коштів. А тепер перенесіть це на побутову рутину й ви помітите, що насправді дуже багато часу витрачається на обдумування та смакування ідей на кшталт «а якщо…» чи опанування тривоги, що час спливає як пісок крізь пальці.

Для початку спробуйте з вечора скласти меню, яке будете готувати на наступний день й перегляньте чи достатньо у вас для цього продуктів, або ж поставте собі чіткі завдання, які стосуються вашої роботи чи навчання. Запишіть це у список, наприклад на телефон, або краще на стікер, який ви повісите на видноті. Такий список не повинен бути великим, цілком достатньо 4-5 досяжних впродовж дня пункти (запропонуйте це ж для кожного члена вашої родини). Для дітей пункти мають бути короткими, лаконічними, без підпунктів та обов’язково узгодженими з ними. Водночас не впадайте до самоіронії, щоб записати щось по типу: випити 3 чашки кави чи сходити в душ. Коли ж завдання будуть досягнуті не забутьте подякувати собі чи похвалити дитину, і, по можливості приємно винагородити, особливо якщо виконане завдання було складним.

Не відкладайте на потім те, що можете зробити впродовж наступних 15 хвилин

Прокрастинація не завжди «найкращий товариш», проте дуже спокусливий і вигадливий. Особливість прокрастинації в тому, що вона обманюючи наш мозок швидким розслабленням, відтерміновуючи зробити щось на потім, прокладає «трамвайні рейки» на нейронній мапі. Чому саме «трамвайні»? Через те, що чим частіше ми прокрастинуємо, тим важче нам зійти з них, а якщо й трапляється така ситуація, то вона радше виглядає як аварія, ніж запланована зміна маршруту. Відходячи від метафор, це створює додаткову напругу та когнітивне навантаження на наш мозок. Проте, якщо взяти за правило цю рекомендацію, ви зможете помітити, що таких «трамвайних маршрутів» у вашому житті стане менше, і відповідно знизиться аварійність.

Якщо ж ситуація вимагає від вас відкласти щось, то заплануйте час коли ви повернетесь до цієї справи. Якщо ж вона одна з пунктів вашого переліку активностей на сьогодні, не спішіть її одразу викреслювати й вписувати на наступний день, спробуйте знайти для неї час впродовж цього дня. Також будьте обережні з думками на кшталт «або все, або нічого» чи «я мушу». Вони, як правило, не є помічними, а часом і контрпродуктивні, й можуть підживлювати почуття тривоги, спровокувати гнів чи обурення.

Не приховуйте та обговорюйте свої думки чи емоції, щодо режиму та завдань

Багато проблем психічного здоров’я загострюються під час перебування в умовах карантину чи самоізоляції. На разі достатньо багато інформації про зростання тривожних та депресивних розладів, проте інша сторона залишається не помітною за межами родин – сімейні стосунки. Проблеми у сімейних та соціальних стосунках є одним з найпоширеніших наслідків перебування людей в умовах обмеження свободи (насправді існує багато фільмів й книжок, де показано проте як змінюється поведінка й стосунки між людьми коли вони потрапляють в умови ізоляції). Проблеми у родині можуть виникати через страх за їх здоров'я, через обурення, що вони не турбуються про ваше, втому від численних спроб заспокоїти літніх батьків та забезпечити стабільність дітям під час віддаленої роботи, стрес через проживання далеко від сім'ї чи у випадку захворювання потреба у додатковій ізоляції від сім'ї та друзів. У цей час провокуючими факторами стають буденні справи й додаткові зобов’язання, які підіймають увесь «мотлох» з сімейних скринь та викривають скелетів у шафах.

Щоб зменшити напругу й знизити ризик виникнення конфліктів, говоріть з рідними або тим кому довіряєте. Під час кризи нормально відчувати пригнічення, занепокоєння, розгубленість, страх чи гнів. Не намагайтеся приховувати власні емоції від дітей чи членів сім'ї. Навіть, якщо ви нічого не говорите й думаєте, що вони не вміють читати вашого обличчя, пам’ятайте, що ми завжди відчуваємо, коли поруч з нами хтось боїться, напружений від очікування чи готовий до «превентивної» атаки (зірватися у будь який момент у спалаху гніву). Водночас недомовки й очікування, що хтось прочитає наші думки, тільки підсилюють недовіру та руйнують почуття безпеки. Говорити про свої емоції не свідчить, що ви слабка чи егоїстична людина.

Пам’ятайте, що робота та навчання не повинні стати втечею від життєвих викликів.

 

 

 

ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО
 ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ
 
Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

 

Профілактика жорстокого поводження з дітьми  в дитячому садку
Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.
      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

 

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей
Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі мож­на вважати, зокрема:
- підвищений тон, крик педагога;
- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;
- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;
- авторитаризм, вимоги без пояснень.
- фізичне насильство;
- нехтування інтересами та потребами ди­тини.
- неприйняття;
- погрози або терор;
- ігнорування психологічних потреб дитини;
- ізоляція;
- розбещення.
Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.
Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема, -
тиждень толерантності, тренінги, консультації типу «Гіперактивна дитина: прийоми налагодження довірливих стосунків»

 

Просвітницька робота з батьками
З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.
 Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми  доцільно проводити:
- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;
- лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання».

 

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками
Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.
Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги  мають спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:
Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.
Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож  намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

 

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки
Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.
На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».
Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:
Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.
Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.
Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»
Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:
Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.
Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.
Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.
Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.
Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».
Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.
Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.
Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.
Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

 

П'ять шляхів до серця дитини
Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.
Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,
Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.
Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.
Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.
 
     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Психологічні особливості дітей дошкільного віку

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка
* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.
* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років./Files/images/imagesаии.jpeg
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.
Шановні батьки!
Не забувайте основні аксіоми виховання!
1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми
Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.
- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.
- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.
- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.
- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

 

Психологічна валіза для батьків - «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

/Files/images/imagesьтр.jpeg

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність. 
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

/Files/images/imagesсапр.jpeg
11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).


Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

Зовсім не слід:
 змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
 оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
 “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.
Необхідно:
 прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
 Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.
Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
 що знає дитина про себе (прізвище, імя, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
 що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
 що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
 що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.
Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.
* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
* Не бийся без причини.
* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
* Намагайся бути акуратним.
* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

/Files/images/imagesблв.jpeg

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.
Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:
• порушена звуковимова;
• обмежений словниковий запас;
• погано розвинений фонематичний слух;
• порушений граматичний лад мови.
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.

               "Як підготувати дитину до дитячого садка"

                                                                             /Files/images/11292332922_2010-12-14_121415.jpg

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї, як і навички гігієни.

Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

/Files/images/0_8f124_27f4a07d_l.jpgДитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе

Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

/Files/images/1 deti.jpg

Чинники, що впливають
на адаптацію дитини до ДНЗ

1. ВІК ДИТИНИ

Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому періоді дитина поступово входить в рамки інтересів сімейного кола. Цього немає в період 3,5-4 років. Адаптаційний період дуже проходить важко. Малюк відчуває паніку, неприйняття. Дитина відмовляється приймати допомогу дорослого. Знаходячись у нервовому збуджені дитина не відчуває голоду. Повернувшись додому малеча , перше що відчуває – неймовірне полегшення та відчуття голоду. Дає про себе знати і нервове напруження: в дитини все викликає сльози, не може відпустити маму ні вдень ні вночі, довго не може заснути, часто прокидається з плачем. Таке не проходить безслідно, і як результат – через 3-4 дні дитина захворіє.

2. ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

/Files/images/animashki-deti-756.gifПоведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.Умовно таких дітей поділяють на 3 групи. - Більшість дітей. Вони різко, бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ. Голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються, кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей. Малюк може притихнути, щоб через 4-5 хвилин з новою енергією знову плакати. Діти з такої групи звикають до 30 днів. - Деякі діти. Після розлуки з мамою замикаються, стають насторожені, напружені. В них вистачає сил тільки на те, щоб забитися в який куточок, щоб ніхто їх не трогав. Ці дітим ледь стримують плач, їх погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. Як тільки маму бачать зразу біжать до неї і плачуть. Адаптація триває 2-3 місяці. - Комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитсадка, вони беруть ініціативу в свої руки як з іншими дітками так і з дорослими. Протягом дня розповідають дорослим все, що знають. Самостійно роздягаються, їдять, у ліжку лежать спокійно. Адаптація триває 4-5 днів.

3. ДОСВІД ДИТИНИ

Малюк із сім’ї, де є бабуся, дідусь тітонька,дядя, брати та сестри вмііє по-різному поводитися з різними членами сім’ї, знає чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайомі місця. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть маленькому сімейному колі. Їх коло спілкування обмежене. У дитини закріплюється невід’ємний зв’язок з мамою: залишившись на деякий час без неї, впадає в паніку. Адаптаційний період важкий і може стати причиною неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися і починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити, замовкає – хоч і уже почала говорити.

4. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛЮКА

Якщо дитина активна , має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко. Інший малюк полвільний, любить гратися наодинці, шум та голосні розмови дратують його. Він хоч і вміє асм одягатися та їсти, але це робить повільно. Усе це відкладає відбиток на його ставленні до навколишнього середовища. Такій дитині потрібно більше часу на на адаптацію. Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійні умови, з розумінням ставитися до безпідставних вередувань малюка, більше гуляти з ним, займатися цікавою діяльністю. Слід раніше вкладати дітей спати, в цей період менше ходити вгості.

ОГОРНІТЬ СВОЮ ДИТИНУ ЛЮБОВ’Ю ТА БЕРЕЖІТЬ ЇЇ НЕРВОВУ СИСТЕМУ!

                                                                                /Files/images/11.12.27_23.34.38_123123123.png

 

                                                     Як батькам спілкуватися з дитиною в період адаптації до ДНЗ

1. У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

/Files/images/17c78b43e883380a18f22ad4cbc86e1e.gif

2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування дитини в садочку: будіть дитину лагідними словами, м’якими дотиками рук, поцілунками.
3. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде також цікаво, як і дома, там багато хороших діток, нових іграшок…

4.Не погрожуйте дитині садочком як покаранням за гріхи та неслухняність.

5. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: проситися на горщик, користуватися носовичком, мити руки, їсти.

6. Забезпечуйте єдність виховного процесу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це робити, а що не можна і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретного ви вимагаєте від неї.

7. Цікавтеся у вихователів, як ваша дитина грається, як спілкується з іншими дітками.

/Files/images/ca478fc61bab81f033cd9834f430ec50.gif

8. Обов’язково повідомляйте вихователів про звички вашої дитини, особливості здоров’я, поведінки, як лагідно називаєте вдома свою дитину.

9. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садочка не припав на епікризні періоди: 1 рік та 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 9 місяців,3 роки.

10. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські подбають про неї.

Пам’ятка батькам, дитина яких вперше відвідує дитячий садок

 

  • Давати позитивні настановлення, підтримувати бажаннядитини йти в садок.
  • Дитина має відчувати повне розуміння між батьками тавихователями, тоді вона швидше звикає.
  • У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2години.
  • Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування садка,побудьте з нею певний час на прогулянці, до обіду, при потребі - залишитеся начас вкладання дитини до сну.
  • Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку.
  • Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім’ї.
  • Наблизьте домашній режим до садкового.
  • Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичоксамообслуговування.
  • Бережіть нервову систему дитини.
  • Повідомте педагога про індивідуальні особливості вашогомалюка (як любить засипати, що любить їсти, які продукти харчуванняпровокують алергію і таке інше).
  • Проконтролюйте: аби початок відвідування дитячого садка не прийшовся на епікризні терміни: 1рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
  • Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
  • Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини зраннього віку, привчайте її до ситуації, в якій треба змінювати формиповедінки.
  • Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичоксамообслуговування.

 

 

                 Консультація для батьків: "Дитина і дорожний рух"

/Files/images/uid.jpgУ родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною, погуляти, навчити читати або малювати, відправити його в спортивні секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин в день, півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку, особливо на вулиці.
Досить вивчити "історії хвороб" дітей, що постраждали від травм, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, поговорити з лікарем-хірургом або травматологом, щоб зрозуміти просту істину - з кожних двадцяти випадків дев'ятнадцять, виявляється, типові (часто повторюються) виникають у тих самих стандартних ситуаціях, число яких не так уже велике. Ситуації ці можна знати, а поведінці в них — навчити. Та все ж нещастя можна запобігти!
Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я». Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона зобов'язана не просто їх знати – у неї має сформуватися навичка безпечної поведінки на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, все ж переходьте дорогу там, де це дозволено Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся швидкісного режиму; користуйтеся ременями безпеки й не дозволяйте перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Приклад батьків буде куди ефективніше, ніж сотні разів повторені слова «не ходи на червоне світло».
Навчайте дітей умінням орієнтуватися в дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці, обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього руху, ваша дитина буде діяти так само!
Пам’ятайте, що ви стаєте учасником дорожнього руху не на проїзній частини вулиці, а ще тротуарі. Тому відправляючись у школу з малюком, поясніть йому, що потрібно бути уважним з перших же кроків, виходячи з під'їзду будинку. Пройдіть із ним увесь шлях і намагайтеся показувати найнебезпечніші ділянки на дорозі. Відзначте ті моменти, які виникають при посадці в громадський транспорт і, особливо, при виході з автобуса або тролейбуса.

Навчіть своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги!

Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині: ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ!
Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо!
Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні і вікові особливості дітей.
Психологічні особливості дітей
У малюка дошкільного віку обмежене поле зору, тому він не може навіть приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. Зрозуміти, з якою швидкістю рухається авто, здатний навіть не кожний школяр.
Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це не значить, що вона його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто малюк просто не помічає транспортний засіб.
У перехідному віці виникають інші труднощі - підліткові властиве нехтування небезпекою. Він певен, що з ним не відбудеться те, що трапляється з іншими. І, не дивлячись по сторонах, без остраху виходить на дорогу.
А малята в дошкільному й молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу. Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя. Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину. Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю, прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидке оцінити обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків.
  1. Усі ми живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг, переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них.
Варто звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення, ускладнює процес навчання й виховання.
От чому із самого раннього віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи форми й методи навчання найбільш придатні для їхнього віку. У цьому повинні брати участь і батьки, і заклади освіти: в дитсадках, школах та інших освітніх установах.
У процесі навчання дітей правилам дорожнього руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх ситуаціях.
1. Навичка зосередження уваги– це межа, перед якою необхідно зупинятися, витримувати паузу, для психологічного орієнтування у зв'язку з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки не тільки очима, але й думкою.
2. Навичка спостереження – дитина повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини, сприймати їх як потенційну небезпеку.
3. Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну частину, поспіх і сум'яття необхідно залишити на тротуарі, дотримуватись повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які потрібні для переходу дороги.
Пам’ятайте, всі ці поради та, головне, знання Правил дорожнього руху та поведінки на дорогах, допоможуть уникнути небезпечних ситуацій - збережуть Ваше здоров’я та життя!

 

                                                                                                 «Літо з користю для розуму»

Літо - сприятливий період не тільки для відпочинку і зміцнення здоров'я дітей, але і для їх психічного розвитку. У цю пору року діти з допомогою дорослих можуть розширити свої уявлення про навколишній світ, розвинути увагу, пам'ять, спостережливість, вміння порівнювати, узагальнювати, класифікувати, збагатити словниковий запас, а також проявити творчі здібності. Все це дуже важливо для їх емоційного і морального благополуччя і підготовки до шкільного навчання. Під час спільного дозвілля раджу:

1.Знайомити дітей з природними явищами, що відбуваються влітку в неживій і живій природі. Вчити бачити природні взаємозв'язки. (Наприклад, хмари на небі, значить, буде дощ.Квіти кульбаби закриті в похмуру погоду або ввечері тощо)

2. Гуляючи в парку і лісі, спостерігати за різними представниками тваринного світу, розглядати дерева, чагарники, квітучі трави. І обов'язково пропонувати дитині розповісти про те, що він побачив. Що росте в лісі (у полі, на лузі), хто там живе? Виховувати дбайливе ставлення до природи.

3. Розглядати рослини, називати їх частини: стовбур, гілка, листки, квітка, плід, корінь, пелюстка, . Вчити розрізняти та називати кілька видів дерев і чагарників. Порівнювати їх, визначаючи подібність і відмінність. Наприклад, порівняти клен і березу, ялину і сосну, бузок і горобину.

4. Проводити дидактичні ігри: «З якого дерева листок», «Знайди такий же лист », «Впізнай і назви» (дерево, кущ, на картинці або в природі), «Що зайве?».

5.Вчити розрізняти та називати кілька видів польових та садових квітів. Дидактична гра на угрупування квітів «На лугу - на клумбі».

6. Вчити вірші про квіти і дерева: Е. Благинина «По малину», «Горобина», Тобто Сєрова «Дзвіночок», «Конвалія», «Кашка», «Кульбаба», В. Токмакова «Ялини», «Берези», «Сосни», «Дуб»,З. Александрова «Букет».

Читати розповіді про рослини і розмовляти з їх змістом: А. Онегов «На лісовій галявині», М. Пришвін «Золотий луг» та інші.

7.Відпочиваючи на річці, озері, морі теж розвивайте дитячу спостережливість та вміння порівнювати. Чим схожі, чим відрізняються ці водойми? Поясніть, що таке протягом, береги, хвилі, прибій. Спостерігайте за малюком за рибками, чайками.

8. Влітку створюйте дітям умови для ігор з природним матеріалом (шишками, камінчиками, листям, гілочками, піском, глиною тощо) Діти вчаться використовувати предмети - заступники (наприклад, паличку замість ложечки для ляльки, камінчики, замість цукерок для неї). Це розвиває фантазію та творчі здібності.

9. Навчайте дитину розрізняти і правильно називати величини предметів і об'єктів, а не тільки «великий - маленький». Наприклад, стовбур товстий і тонкий, дерево високе і низьке, гілка довга і коротка, річка широка, а струмок вузький і т. д.

10. Різноманітність літніх фарб, допоможе вчити з дітьми назви кольору, в тому числі і відтінків. Пограйте з ними так: «Різні барви літа», «Кольорові фони», «Збери однакові за кольором».

11.Вчіть орієнтуватися в просторі. Цьому допоможе дидактична гра «Сховай іграшку» (під стілець, на полицю, за спину, тощо),«Роби, як я скажу» (два кроки вперед, один крок вправо, підніми ліву руку вгору, закрий правою рукою ліве око і т. д.).Орієнтуватися на площині аркуша навчать завдання типу: « Поклади в центр листок клена, в правий верхній кут - шишку їли, в лівий верхній кут - шишку сосни, правий нижній кут - ромашку, в лівий нижній кут - волошка».

12.Упражняйте дітей в рахунку до 10 і назад, знову ж таки використовуючи природний матеріал (шишки, камінчики, пелюстки, листя тощо).

13.Вчіть дітей порівнювати. Наприклад, дерево і колода, птицю і літак, ромашку і дзвіночок, яблуко і грушу, дівчинку і ляльку. У чому їхня відмінність і є схожість? Чому? Вчіть дитину доводити свою думку.

14. Працюючи на городі і у фруктовому саду, дайте дітям на наочному прикладі зрозуміти процес вирощування рослин з насіння, розкажіть про залежність їх росту від природних умов (світла, вологи, тепла). Вчіть спостерігати за ростом і дозріванням овочів, фруктів і ягід і залучайте до посильної допомоги.

15 .Вчити дітей щодня розповідати про погоду, про те, що вони побачили, чим займалися. І якщо малюк допускає помилки у побудові речень, виправте її. Це сприяє розвитку граматичного ладу і зв'язної мови дитини.

16.Розвивати мовне дихання дитини, пропонуючи подути в соломинку або на кульбабки, надували кульки або мильні бульбашки.

Все це сформує у дітей цілісне уявлення про літо як про пори року, розширить їхній кругозір, розвине інтелект і допитливість, долучить до дивовижного світу природи. І, що особливо важливо, спільне дозвілля, спільні справи та ігри зближують дітей і батьків, покращують домашній мікроклімат і сприяють зміцненню сім'ї.

 

                                                                                       КОНСУЛЬТАЦІЯ ПРО НАСИЛЛЯ В РОДИНІ

Світ – це дзеркало, і воно повертає кожному його власне зображення.

В. Теккерей

Родина — це група осіб, пов'язаних між собою шлюбом, народженням, фактом уси­новлення (удочеріння) та іншими формами прийняття дітей на виховання, які прожи­вають разом, ведуть спільне господарство і мають взаємні права й обов'язки.

Членами родини є:

• подружжя;

• батьки (мати, батько) і дитина (діти);

• усиновителі (усиновитель) і усиновлений;

• дід (баба) й онук (онучка);

• вітчим (мачуха) і пасинок (пасербиця);

• брати й сестри;

• фактичні вихователі й вихованці.

Членами родини є також і інші особи, які проживають ра­зом, ведуть спільне господарство і виявляють взаємну турботу, характерну для членів родини. Законодавство України визначає й інші підстави для виникнення сімейних стосунків.

Насильство в родині — це будь-які навмисні дії одного члена родини щодо іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи громадянина й завдають шко­ди його фізичному, психічному здоров'ю, а також розвитку дитини.

Воно може виникнути між: подружжям (чоловік - дружина, у переважній більшості випадків насильство чинить чоловік, хоча буває і навпаки); батьками і неповнолітніми дітьми (кривд­никами можуть бути як батько, так і мати). У тих випадках, коли мати сама є жертвою насильства, вона може бути «про­міжною ланкою» — прагнучи компенсувати своє принизливе становище жертви, вона зриває злість на слабших за неї — ді­тях. Також часті випадки насильства між дітьми в одній родині (такі стосунки, як правило, виникають на тлі насильства між дорослими членами родини й можуть набирати різноманітних проявів — старші діти кривдять молодших, брати — сестер, діти можуть об'єднуватися для насильства над кимось одним із дітей; трапляється насильство між зведеними братами й сес­трами). Домашнім насильством вважається і насильство щодо колишнього чоловіка чи дружини, якщо після розлучення вони проживають разом.

Звичайно, бувають і інші види насильства в родині, але пе­рерахування усіх можливих варіантів не є нашим завданням.

Форми жорстокого поводження з дітьми в сім'ї

Жорстоке поводження з дітьми (а це неповнолітні громадяни від народження до 18 років) означає будь-яку форму поганого ставлення батьків, опікунів, піклувальників, інших членів сім'ї щодо дитини.Форми насильства, заподіюваного дітям, є негативним свід­ченням витонченості та хворобливої уяви дорослої людини.Задоволення потреби дитини в любові й прихильності на­стільки ж важливе для її нормального розвитку, як і забез­печення фізичних потреб. У деяких сім'ях про дітей добре дбають фізично, але при цьому вони страждають від емоційної зневаги.Не менш поширена проблема експлуатації дітей. Чимало батьків примушують своїх дітей до важкої роботи, використо­вують їх як слуг, вважають їх своїми підлеглими, заохочують до злодійства, проституції тощо.

Чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми:

Фізичне насильство — це навмисне завдання фізичних уш­коджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помеш­кання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного та психічного здоров'я. Фізичне насильство — це ляпаси, штов­хання, опіки, удушення, грубе хапання, удари кулаком, кидання в дитину предметів, погрози зброєю, позбавлення їжі або пиття, викручування рук тощо. Звичайно, такий список не може бути вичерпним.

Фізичне насильство можна розпізнати за зовнішнім виглядом дитини та характером травм:

• зовнішні ушкодження, які мають специфічний характер (відбитки ременя, сигаретні опіки тощо);

• ушкодження внутрішніх органів або кісток, які не могли бути наслідком нещасних випадків;

• травми голови, шиї, тулуба, грудей;

• забиті місця, подряпини, розриви м'язів;

• синці на різних стадіях заживання.

Систематичне фізичне насильство можна розпізнати за особ­ливостями психічного стану та поведінки дитини:

• страх фізичного контакту з дорослими;

• прагнення приховати причину травм;

• тонкосльозість, самотність, відсутність друзів;

• негативізм, агресивність, жорстокість щодо тварин;

• суїцидальні спроби;

• коли пояснення про причини тілесних ушкоджень неправ­доподібні, коли скарги звучать невиразно.

Сексуальне насильство (або розбещення) — це залучення ди­тини з її згоди (або без такої) у сексуальні дії з дорослими задля задоволення або вигоди останніх. Це може бути:

• нав'язування сексуальної близькості;

• нав'язування фізичного контакту з ерогенними зонами, іншими частинами тіла;

• нав'язування особливих видів сексуальних контактів.

Згода дитини на сексуальний контакт не дає підстав вва­жати його ненасильницьким, оскільки дитина не має свободи волі й не може передбачати всіх негативних наслідків.

Сексуальне насильство над дітьми — це всі види статевого зв'язку, як нормального, так і збоченого. Найчастіше насильство чинять щодо дуже малих дітей, які ще не можуть зрозуміти природу акту, не здатні емоційно та фізично протистояти такій поведінці.

Сексуальне насильство можна запідозрити при таких особли­востях зовнішнього вигляду, хворобах і травмах дитини:

• ушкодження в районі статевих органів;

• захворювання, що передаються статевим шляхом;

• вагітність.

Сексуальне насильство можна розпізнати за такими особливос­тями стану й поведінки дитини:

· нічні кошмари, страхи;

· сексуальні ігри, невластиві вікові знання про сексуальну поведінку;

· прагнення повністю закрити своє тіло;

· депресія, низька самооцінка;

· проституція, безладні статеві контакти.

Психологічне (емоційне) насильство — це періодичний, тривалий або постійний психічний вплив на дитину, спря­мований на навмисне приниження її честі й гідності, що стає причиною образ, страху, непевності в собі, гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис характеру.

До психологічних форм насильства належать:

· примус до принизливих дій;

· заподіяння шкоди домашній тварині, яку дитина любить, задля помсти або залякування;

· відкрите неприйняття та постійна критика дитини;

· словесні погрози (фізичного чи іншого насильства над дитиною або близькими людьми);

· погрози розповісти всім про особисті справи й таємниці дитини;

· зауваження в образливій формі, які принижують гідність дитини;

· одноразовий грубий психічний вплив, що викликав у ди­тини психічну травму.

Психологічне насильство можна запідозрити за таких особли­востей стану й розвитку дитини:

• агресивність;

• затримка фізичного й розумового розвитку;

• нервовий тик, енурез;

• постійно сумний вигляд;

• різні соматичні захворювання.

Відзначимо, що всі інші форми насильства неодмінно завда­ють шкоди психіці потерпілих.

Зневага до потреб дитини — це відсутність елементарної турботи про дитину, від чого порушується її емоційний стан і з'являється загроза здоров'ю або розвитку.

До нехтування елементарними потребами дитини належать:

• відсутність адекватного віку й потреб дитини: харчування, одягу, житла, освіти, медичної допомоги;

• відсутність належної уваги й турботи, в результаті чого дитина може стати жертвою нещасного випадку.

Брак турботи про дитину може бути ненавмисним: наслід­ком хвороби, безробіття, хронічної бідності, недосвідченості батьків або їхнього неуцтва, стихійних лих або соціальних потрясінь.

Нехтування потребами дитини можна запідозрити при такому стані та поведінці дитини:

• постійний голод;

• санітарно-гігієнічна занедбаність;

• крадіжки їжі;

• вимоги ласки й уваги;

• низька самооцінка, низька успішність;

• агресивність та імпульсивність;

асоціальна поведінка, аж до вандалізму.

Наслідки фізичного та сексуального насильства над дітьми

Насильство само по собі залишає грубий слід у психіці дитини. Характер і глибина порушень особистості в результаті насильства залежать від віку і рівня розвитку особистості. Особливе значення має наявність та рівень прив’язаності жертви до агресора. Якщо насильником є стороння людина, психологічні наслідки носять менш гострий і стійкий характер, бо ж у подібній ситуації велику роль відіграє підтримка близьких, особливо матері. Насилля, пережите у сім’ї впливає на весь подальший психічний розвиток дитини. У випадку домашнього насильства наслідки можуть бути більш серйозними, оскільки розвиток дитини значною мірою відбувається крізь призму досвіду її батьків. Від них залежить її інтелектуальний, емоційний та соціальний розвиток, уявлення про світ і про себе. У нормі сім’я сприймається людиною як безпечне місце, а батьки на несвідомому рівні розглядаються дитиною, як захисники. Тому, якщо насильницькі дії здійснює хтось із батьків, дитина приходить до висновку, що родина не може або не хоче її захищати. Насилля з боку батьків сприймається як підла зрада, світ перестає бути стійким та безпечним. Виникає тривога, зменшується здатність довіряти іншим людям, з’являється відчуття неможливості контролювати те, що відбувається... Весь розвиток дитини спотворюється, як у кривому дзеркалі, адже для дитини які батьки, так і весь світ, і вона сама.

Спільні риси фізично та сексуально скривджених дітей.

Реакції на травматичний стрес.

Дитина – жертва насилля – може відчувати страх, пригніченість, тривогу, безпомічність, мати поганий апетит, психосоматичні розлади, страждати порушенням сну. Такі діти генералізують свій страх перед насильником і часто переносять свої фобії на дорослих чи інші авторитетні фігури – „тих хто має владу” – ватажків, лідерів дитячих груп.

Параноїдальні реакції на підозрілість.

Діти, які зазнали фізичних чи сексуальних знущань, які зіткнулися зі зрадою, насильством з боку батьків, однолітків, членів вуличної групи, мають значні труднощі у встановленні довірливих стосунків з оточенням, особливо дорослими.

Занижена самооцінка.

Внаслідок хронічного фізичного та емоційного кривдження діти навчаються ставитись до себе з такою ж неприязню та зневажливістю, з якою ставились до них їх кривдники. У жертв сексуальних домагань у сім’ї низька самооцінка базується на почутті сорому і провини, поєднаними з безпорадністю і усвідомленням неможливості «повернути все, як було».

Депресія та суїцидальна поведінка.

Значна кількість фізично скривджених дітей демонструють само руйнівну поведінку у вигляді самоскалічення, спроб суїциду, суїцидальних думок або погроз. Схильність до неусвідомлюваної „відмови від себе” може виявлятися у бравурній, ризикованій поведінці, вживанні наркотичних речовин нюханні клею.

Імпульсивність та порушення саморегуляції.

Ця проблема більш поширена серед жертв фізичного кривдження, хоча властива всім категоріям жертв насильства. Відзначаються агресивність, асоціальна та безконтрольна поведінка. Дитина стає схильною до різких змін настрою і спалахів агресивності.

Знижена здатність до навчання.

Для жертв сексуального насилля перешкодою стають труднощі у концентрації уваги через занепокоєння своїм становищем.

Застосування примітивних захисних механізмів.

Фізично та сексуально скривджені діти вдаються до примітивних захисних механізмів, таких, як відмова, проекція, ізоляція від афекту, дисоціація, відчайдушні спроби викинути із пам’яті травмуючи події. Діти не усвідомлюють, що в одній особі, котра їх кривдила можуть поєднуватися і гарні і погані риси. Для них людина або добра, або зла. У відчайдушних спробах захистити своє уявлення про „гарних” батьків чи інших значимих осіб, дитина намагається заперечити насильство і захистити себе від усвідомлення ворожості з боку агресора. Дитина може раціоналізувати кривдження, уявляючи себе провокатором насильства.

Симптоми істерії та дисоціації.

Симптоми істерії свідчать про намагання дитини „відгородитись” від згадок про травму. Зміцнення реакції та істеричні напади особливо характерні для жертв сексуального кривдження.

Ознаки ранньої дисоціації у дітей: наявність уявного партнера, забудькуватість з періодами амнезії, надмірне фантазування та марення наяву, лунатизм, запаморочення.

Складні порушення особистості

Специфічні наслідкифізичного насильства

- Інтелектуальні та мовні порушення.

- Порушення центральної нервової системи.

- Гіперагресивна та імпульсивна поведінка.

Наслідки сексуального насильства

Сексуальне насильство над дитиною – це залучення належних, незрілих дітей і підлітків у сексуальні дії, значення яких вони не розуміють, на які не можуть дати свідомої згоди. Сексуальне насильство призводить до особливо серйозних наслідків, якщо воно супроводжується болем чи травмою.

Спеціалісти, які працюють з дітьми, котрі зазнали сексуального насильства, описують такі прояви, як:

· страх повторення насильства (дитина живе в очікуванні насилля, що, наприклад, заважає концентрації уваги, призводить до зниження здатності сприймати і засвоювати інформацію, а це, у свою чергу, погіршує становище дитини і об’єктивно і суб’єктивно);

· страх перед тим, що оточуючі дізнаються про те, що відбулося (це тісно пов’язано з почуттям сорому);

· сором та почуття провини (багато дітей вважають, що якимось чином заслуговують на насилля);

· розлади емоційної сфери (підвищена тривожність, часті зміні настрою, пригніченість, схильність до сліз, спалахи гніву, роздратованість);

· порушення сну;

· неприйняття власного тіла;

· порушення спілкування (почуття самотності, ізольованості);

· занижена самооцінка, невпевненість у своїх силах, почуття безпорадності;

· психомоторні порушення (головні болі, болі в животі, нудота, шлунково-кишкові розлади, ВСД);

Домашнє насильство: юридичний підхід

Наведене вище визначення насильства є широким і недостат­ньо конкретним для застосування на практиці правоохоронними органами. Тому пропонуємо інше визначення, адресоване саме для практичної роботи правоохоронних органів з попередження домашнього насильства й покарання винних. Його сформулю­вав юрист міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл» Марія Шкарлат, яка, спеціально вивчала цю проблему:

«Насильство в родині — це правопорушен­ня або злочин, яке чинить один із членів родини щодо інших членів родини або осіб, які можуть бути визнані як члени родини. При цьому членами родини є: чоловік, дру­жина, діти, батьки (один з батьків) чоловіка (дружини), а також інші особи, які постійно проживають разом зі згаданими особами й ведуть із ними спільне господарство».

Відповідно до цього визначення насильство в родині — це насильство, що відбувається між:

· чоловіком і жінкою, які перебувають у шлюбі;

· батьками і дітьми незалежно від віку;

· батьками одного з подружжя чи іншим членом родини, який не є їхньою дитиною (між тестем або тещею й зятем, між свекром або свекрухою й невісткою);

· особами, які немають згаданих зв'язків або їх втратили, але ведуть разом спільне господарство і проживають в одному приміщенні.

Дії, які можна кваліфікувати як домашнє насильство, мають ознаки злочинів, висвітлених у таких статтях Кримінального ко­дексу України:

· ст. 115 ч. 1 «Умисне вбивство»;

· ст. 115 ч. 2 «Умисне вбивство»;

· ст. 120 «Доведення до самогубства»;

· ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження»;

· ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження»;

· ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження»;

· ст. 126 «Побої і мордування»;

· ст. 129 «Погроза вбивством»;

· ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення лю­дини»;

· ст. 152 «Зґвалтування»;

· ст. 153 «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом»;

· ст. 155 «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості»;

· ст. 296 «Хуліганство».

Крім того, таке правопорушення як насильство передбачене ст. 173 «Дрібне хуліганство» і ст. 184 «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей» Кодексу України про адміністративні правопорушення. Докладніше про це можна прочитати в розділі «Відповідальність за скоєння насильства».

Поняття «домашнє насильство» поки що не є поширеним у юридичній літературі. Водночас вживаним є поняття «пра­вопорушення на побутовому ґрунті». Важливо усвідомити зв'язок і співвідношення цих понять. Правопорушення на побутовому ґрунті — це правопорушення, які відбуваються внаслідок неприязних стосунків, що виникли в результаті спільного проживання. Ці правопорушення мають насиль­ницький характер, але не обов'язково стаються між членами однієї родини. З іншого боку, не кожний акт домашнього насильства є правопорушенням, але кожен акт домашнього на­сильства, що є правопорушенням, водночас є правопорушення на побутовому ґрунті.

 

 

 

Гіперактивна дитина


Давайте обговоримо можливості гри при побудові спілкування близьких людей (перш за все батьків) з гіперактивною дитиною, а також роль педагога в корекції його поведінки.



Рекомендації батькам

Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.

Яким має бути зміст цих ігор?

Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне.
Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або гри на узгодженість спільних рухів типу "Насос", "Кузня".
Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.).
Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.
Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим відрізняються", "Знайди "зайве" та ін.
Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу "Встигай". Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорити", "Підлога, ніс, стеля", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.
Остання група рекомендацій, використовувана в спільній з дітьми діяльності, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно насичене життя дитяти в сім'ї.



Деякі прийоми поведінки


В цілому прийоми модифікації поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:

• У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся "позитивної моделі". Хваліть її, коли вона на це заслужила, підкреслюйте успіхи. Це укріплює упевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

• Уникайте повторень слів "ні" і не "можна".

• Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.

• Давайте маляті лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).

• Підтримуйте удома чіткий розпорядок дня. Час їди, виконання домашніх завдань і сну щодня повинно відповідати встановленому режиму.

• Уникайте, по можливості, скупчення людей. Перебування в крупних магазинах, на ринках, в ресторанах і т. д. впливає на таку дитину надмірно стимулююче, збуджує дію.

• Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих приятелів.

• Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

• Надайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

• Постійно враховуйте недоліки дитини.

Гіперактивність може стримуватися за допомогою вищеназваних заходів.



Роль педагогів в корекції поведінки дитини


В організації допомоги гіперактивним дітям і їх батькам необхідна і участь педагогів – вихователів, вчителів. І тут роль психолога центру або шкільного психолога неоцінима. Виконання ряду його рекомендацій дозволяє нормалізувати взаємини педагога з "важким" учнем і його батьками, допомагає дитині досягати вищих результатів на заняттях, в навчанні.

Перш за все психолог надає вчителеві, вихователеві докладні відомості про природу гіперактивності, про характер поведінки дітей з гіперактивністю в дитячому саду, школі. Підкреслює, що робота з такими дітьми повинна будуватися на індивідуальній основі, а особливу увагу слід приділяти їх відволіканню під час уроку, слабкій саморегуляції і самоорганізації. Доцільно по можливості ігнорувати зухвалі вчинки і заохочувати хорошу поведінку дитини.

Під час занять або уроків важливо обмежувати до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому, зокрема, може сприяти оптимальний вибір місця для гіперактивного учня в групі або в класі за партою – в центрі приміщення напроти столу вихователя, вчителя, класної дошки.

Дитині має бути надана можливість у випадках скрути швидко звернутися за допомогою до педагога. Його заняття необхідно будувати по чітко розпланованому, стереотипному розпорядку, використовуючи для цього спеціальний календар або щоденник.

Завдання, запропоновані на заняттях, слід роз'яснювати дитині окремо або, якщо це в школі, писати на дошці, у жодному випадку не супроводжуючи іронічним поясненням, що робиться це спеціально для "нашого особливого хлопчика" (дівчинки).

На певний відрізок часу дитині дається лише одне завдання. Якщо належить виконати велике завдання, воно пропонується у вигляді послідовних частин, і педагог періодично контролює хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи. Під час учбового дня передбачаються можливості для рухової "розрядки": фізичної праці, спортивних вправ.

 

 

 

Тест на проверку психологической комфортности 
пребывания детей в группе детского сада



 

Тест ''Я в детском саду''

 

тестИногда педагогу бывает нужно понять, насколько комфортно чувствуют себя в группе его воспитанники. Самый удобный вариант в этом случае - предложить детям нарисовать рисунок на тему "Я в своей группе детского сада". Это не отнимет у воспитателя много времени в течение рабочего дня, а поразмыслить над результатами он может и на досуге. 

Предполагаемые рисунки детей можно условно разделить на три группы:

  1. Ребенок рисует только здание.

  2. Ребенок рисует здание с элементами игровой площадки.

  3. Ребенок изображает на рисунке самого себя в комнате или на улице.

 

Первая группа рисунков - самая тревожная. Если на рисунке нет ничего, кроме здания, значит, малыш воспринимает детский сад как нечто отчужденное, безликое. Значит, жизнь в детском саду не вызывает в нем положительных эмоций и он не отождествляется с происходящими там событиями.  

 

Больше всего оптимизма внушает ситуация, когда ребенок изображает на рисунке самого себя. В этом случае можно поставить напротив фамилии малыша жирный крестик: события, происходящие в детском саду, являются для него личностно значимыми. Но этим анализ ситуации не ограничивается. Нужно обратить внимание на другие элементы картинки. Присутствуют ли на рисунке дети? Воспитатель? Игровое поле? Игрушки?  

 

Их наличие позволяет педагогу поставить еще один крестик: ребенок отразил в своей работе множество разнообразных связей и отношений. Игровое поле, например, очень важный элемент. Если ребенок изображает себя стоящим на ковре, на полу, на земле (дети часто изображают свою опору в виде прямой линии), это хороший показатель. Значит, он `крепко стоит на ногах`, чувствует себя уверенно. Хорошо, если на рисунке изображены цветочки, солнышко, птички - все это детали, свидетельствующие о " мире" в душе.  

 

Нужно попытаться понять, что выражает ребенок, рисуя воспитательницу. С одной стороны, ее появление на рисунке - положительный момент. Значит, педагог для ребенка - значимый персонаж, с присутствием которого он должен считаться. Но важно, как воспитательница развернута к ребенку - спиной или лицом, сколько места она занимает на рисунке, как изображены ее руки и рот.  

 

Подчеркнутое выделение рта, множество линий вокруг него могут свидетельствовать о том, что ребенок воспринимает педагога как носителя словесной (вербальной) агрессии.  

 

Немаловажное значение имеет и цветовое решение картинки. О положительном эмоциональном настрое свидетельствует использование ребенком теплых тонов (желтый, розовый, оранжевый) и спокойных холодных (синий, голубой, зеленый).  

 

Насыщенный фиолетовый цвет, которым закрашены довольно большие участки рисунка, может свидетельствовать о напряжении, которое испытывает ребенок, а изобилие красного - о переизбытке эмоциональных стимулов.  

 

Злоупотребление черным цветом, жирная, продавливающая бумагу штриховка, похожая на зачеркивание, сигналят о повышенной тревожности ребенка, о его эмоциональном дискомфорте.  

 

Не может считаться диагностическим шаблонный рисунок, когда ребенок изображает привычные и знакомые элементы, которые рисовал множество раз, и рисунок по образцу, выполненный на занятии по рисованию или в художественной студии.  

 

Во время тестирующего рисования педагог не должен комментировать действия детей и подсказывать им прямо или косвенно, какие элементы можно внести в рисунок.  

 

Оценивать работы детей в этом случае тоже нельзя. Лучше, если воспитатель просто попросит малышей подарить ему рисунки на память. Несмотря на то что рисуночный тест `Я в своей группе детского сада` является информативной и удобной экспресс-диагностикой, легкость его оценивания - кажущаяся.  

 

Возможно, какие-то элементы рисунка окажутся для педагога непонятными, а какие-то приведут к ложным выводам. Рисунок, например, может отражать лишь ситуативную тревожность и психический дискомфорт ребенка, связанные с семейными конфликтами, свидетелем которых он мог стать утром, с плохим самочувствием, с предстоящим визитом к врачу и т.п.  

 

Поэтому, чтобы иметь подлинную картину психологического состояния ребенка в группе, по прошествии двух недель тест надо повторить.  

 

Хорошо было бы обсудить рисунки детей с психологом, имеющим опыт диагностики по рисункам. Как говорят специалисты, настоящее умение читать рисуночные `тексты` приходит после анализа тысячи детских работ. 

 

                                              Підготовка руки дитини  до письма

Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

А як же правильно?

Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

 

•  Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

•  Кисть жорстко фіксована.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

 

•  На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

•  Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

 

•  Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

•  Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

•  Різати ножицями.

 

•  Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

 

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі - підготовці дитини до школи.

 

 

 

 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ 

ВІДДІЛУ ОСВТИ ІНГУЛЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ

Адаптація дітей дошкільного віку до дошкільного закладу

Теоретичнi тези        

 Адаптацiя — пристосування органiзму до нових умов життя. Труднощі, яких зазнають дiти в перiод адаптацiї до дитячого закладу викликають цiлу низку негативних змiн у їхньому емоцiйному станi, поведiнцi, станi здоров’я. Вiдмiчається порушення емоцiйного стану (переважають сум, туга, страх, збентеженiстъ або загальмованiсть, тривожнiсть), спостерiгаються зниження мовної та iгрової активностi дiтей, порушення сну, зниження апетиту. 

Як треба батькам готувати дитину дошкільного віку до відвідування  дитячого садка

1.Не обговорювати при маляті хвилюючі Вас проблеми, пов'язані з дитячим садком.     

2. Заздалегідь довідатися в дільничного лікаря , який тип адаптації можливий у дитини, вчасно прийняти всі міри при незадовільному прогнозі.

3. Якомога раніше  провести оздоровчі заходи, які призначив лікар.

4. Відправити дитини в дитячий сад лише за умови, що вона здорова.

5. Не віддавати дитини в дитячий сад у розпалі кризи трьох років.

6.3аздалегідь довідатися всі нові моменти в режимі дня в дитячому садку й увести їх у режим дня дитини вдома.

7. Підвищити роль  заходів, що загартовують.

8. Оформити в дитячий сад за місцем проживання.

9. Якомога раніше  познайомити малюка з дітьми в дитячому саду та з вихователями групи, куди він незабаром   прийде.

10. Намагатися віддати його в групу дитячого саду, де у нього є знайомі ровесники, з якими він раніше грав удома або у дворі.

11. Настроїти малюка як можна позитивніше до його надходження в дитячий садок.

12. Учити дитини вдомау всім необхідним навичкам самообслуговування.                            

13. Не загрожувати дитині дитячим садом як можливим покаранням.                                                   

14.Готовити малюка до тимчасової розлуки з Вами, дати зрозуміти йому, що це неминуче тільки тому, що він уже великий.

15. Не нервувати й не показувати свою тривогу напередодні надходження дитини в дитячий сад.

16. Планувати свою відпустка так, щоб Ви могли перший час не залишати дитину на цілий день у дитячому саду.

17. Увесь час пояснювати дитині, що вона для Вас, як і колись є ЛЮБИМОЮ.

18. Набудовувати дитини на позитивне відношення до дитячого садку, що це дуже здорово, що вона доросла до саду й стала такою дорослою.

 

Шановні батьки!

        Наші діти дуже швидко зростають. І кожен новий рік приносить дитині та дорослому радощі відкриттів, а також типові проблеми. Важливо своєчасно організувати життя дитини, щоб вона мала змогу максимально використовувати можливості свого віку і резерви росту. Саме жити і розвиватися, отримувати задоволення від спілкування і навчання, а не штурмувати знання, і засвоювати навички раніш ніж це потрібно самій дитині, і більшість з яких не відповідають її віковим можливостям. Для того щоб допомогти дитині у розвитку, необхідно нам, дорослим,  знати, у чому є проблеми віку і як потрібно організувати допомогу, на які досягнення орієнтуватися. 

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ 2-3 РОКІВ

      Головне в розвитку дитини 2-3 років – становлення самостійності малюка. До цього віку він починає усвідомлювати свої потреби й здатний прагнути до досягнення цілей, які сам перед собою ставить. Дорослим необхідно всіляко підтримувати активність дитини, це допоможе їй сформувати такі якості, як цілеспрямованість, незалежність, самоповага.

Дитина починає здобувати своє "я". Вона не тільки усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні.

      Все це обумовлює "кризу 3-х років", що характеризується рядом симптомів.

1.  Негативізм. Це не проста неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, прагнення все робити навпаки всупереч проханням або вимогам старших. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди і її власним інтересам. При яскравій формі негативізму дитина заперечує все, що говорить йому дорослий, але, як тільки дорослий погоджується з малюком, він відразу  міняє свою думку на протилежне. Дитина як би випробує в спілкуванні слово "ні", освоює більше багатий спектр людських відносин.

2.  Упертість. Дитина наполягає на своєму не тому, що їй цього дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона у такий спосіб самозатверджується, перевіряє,  чи може вона щось зажадати й чи виконають цю вимогу.

Упертість варто відрізняти від наполегливості. Раніше дитина перебувала в стані афекту, а під владою хвилинних бажань наполегливо домагалася свого, малюк був немов зачарований предметом, а ступінь наполегливості виражалася в силі, з якої він прагнув до нього, у концентрації уваги. Мотивом же впертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм первісним рішенням і нізащо не хоче від нього відступати.

3. Норовистість. Центральний із для "кризи 3-х років". "Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, котрий у цей момент спонукує дитину до тієї або іншої дії, а норовистість спрямована проти встановлених норм поводження. Тут позначається "перекірлива установка" стосовно   всього способу життя, що зложився до 3-х років, до норм, які пропонуються, до   іграшок, що цікавили колись.

Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовистість відрізняється тенденційністю. Його незадоволене, зухвале "так ну!" дійсно пояснюється схованим бунтом проти того, із чим він мав справу раніше.

4. Свавілля. Дитина хоче все робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає вмінь.

Три наступні симптоми мають другорядне значення.

5. Протест-бунт. Все поводження дитини здобуває риси протесту, начебто малюк перебуває в стані війни з навколишніми, у постійному конфлікті з ними, часті сварки з батьками стають звичайним явищем.

6.  Знецінювання дитиною особистості близьких. Малюк може почати обзивати матір або батька лайками, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко міняє відношення до своїх іграшок, замахується на них, начебто  вони живі, відмовляється грати з ними. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це ставиться до речей, які самі по собі ніяких неприємностей не доставляють.

7. Деспотизм і ревнощі. Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному.     У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення маляти до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно навколишнім. Так, він не дозволяє матері йти з будинку, вимагає, щоб вона сиділа в кімнаті. Йому повинні негайно дати все, що він хоче. Дитина намагається повернути те положення справ, що спостерігалося в раннім дитинстві, коли виконувалися всі її бажання.

   У родині ж з декількома дітьми це називається "симптомом ревнощів". Вони проявляються стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку спостерігається та ж тенденція до панування, деспотизму, владі – як наслідок ревнивого відношення до інших дітей.

     Криза проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це по суті протест дитини, що вимагає самостійності, що переросли ті норми й форми опіки, які зложилися в ранньому віці.

      Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити "ні" і бути особистістю – це те саме. Освоюючи саме такі форми поводження, малюк намагається виявити себе як особистість.

    Ми хочемо ще раз підкреслити, що "криза 3-х років" є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Вона опановує новими, більше дорослими формами поводження, і ми зобов'язані з розумінням і турботою ставитися до маленької людини, що пізнає саму себе.

     Ваше малюк повинен бути впевнений у тім, що, як би він себе не вів, його завжди будуть любити й ніколи не кинуть. Поважайте ту мужність, що потрібно дитині, що переживає першу кризу самопізнання. Потрібно постаратися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого, ніж просто чисте заперечення.

     Так, психолог Эда Ле Шан, автор багатьох книг по вихованню, що стали бестселерами в усьому світі, пропонує зробити слово "ні" розвагою й грою. Воно втратить свою небезпеку, якщо мама скаже "ні" до того, як його вимовить маля. Наприклад, мама запитує: "Як щодо того, щоб з'їсти небагато риби на сніданок, Петрик?", – а потім, гримасуючи, відповідає за сина: "Ні! Ні! Ні!" Або батьки відповідають "ні" у відповідь на все, що їм говорить дитина. Тим самим вони звертають його увагу на те, що краще вибрати іншу лінію поводження, а не цю дурну позицію заперечення.

     Можна дати дитині "зворотну інструкцію": "Тобі абсолютно забороняється при будь-яких обставинах чистити зуби й не можна лягати спати!" Якщо це говориться з доброю усмішкою, такий прийом виховання тільки зміцнює батьківський авторитет і приводить до позитивних результатів. Паралельно дитина усвідомлює умовність заборон, розуміє, що до них треба підходити усвідомлено.

     Крім цих мір, необхідно усвідомити, що прийшов час для більше самостійного вибору дитини, надання їй більших можливостей, щоб визначити, хто ця маленька людина й що їй потрібно. Необхідно показати маляті, що ви розумієте: він стає особистістю, у якої розширюються права й привілеї. Маля, звичайно, розуміє, що відразу стати дорослою людиною, відповідальним за свої вчинки, неможливо, це вимагає довгого часу, і тут батьки й вихователі можуть допомогти йому.

Нижче дані приклади фраз, які можна використати.

•      "Ти ще не настільки дорослий, щоб переходити через дорогу самостійно, але вже досить великий, щоб вибрати, що будеш їсти на сніданок: вівсяні пластівці або яєчню з ковбасою".

•      "Ти ще не настільки дорослий, щоб вирішувати, коли тобі лягати спати, але вже досить дорослий, щоб вибирати, де ти будеш грати вдень: у дворі або будинку".

      При уважному, мудрому й турботливому відношенні до дитини вона може не проявляти настільки гострі форми негативного поводження або швидко переборювати цю фазу розвитку.

       Освоюючи негативні форми поводження, дитина в майбутньому зможе сказати "ні" торговцеві наркотиками, відмовитися від участі в бійці.

      При сприятливому виході з "кризи 3-х років" дитина вступає в якісно нові відносини з батьками. У неї з'являється гордість за свої досягнення. Це виражається в певному комплексі поводження.

•      Прагнення до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють із предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб рішення завдання. Невдача, як правило, не приводить до відмови від задуманого – вони не міняють своїх намірів і кінцевої мети.

•      Досягши бажаного, діти прагнуть відразу  продемонструвати свої зусилля дорослому, без схвалення якого ці зусилля в значній мірі гублять свою цінність (негативне або байдужне відношення дорослого до їхнього результату може скривдити дитини, навіть ранити його психіку).

•      Загострення почуття власного достоїнства, що виражається в підвищеній уразливості й чутливості до визнання своїх досягнень, емоційних спалахах по дрібницях, у баловстві й перебільшенні власних успіхів.

      Однак варто враховувати, що індивідуальні відхилення можуть досягати 5-6 місяців у ту або іншу сторону, і це нормально.

Основні досягнення 3 років

1. Усвідомлення свого «Я», своєї індивідуальності та виникнення потреби у признанні себе оточуючими у кризовому періоді, який продовжується.

2. Прояв ініціативи та активне прагнення до самостійності та самообслуговуванні, у побуті та інших видах діяльності.

3. Сенситивний (сприятливий) період розвитку образного мислення.

4. Розвиток пізнавальної активності та пізнавальних процесів.

5. Сенситивний період розвитку активної мови-діалогу з дітьми та дорослими та скороченого діалогу.

6. Розвиток відтворюючої уяви (відтворення побаченого чи почутого у малюнках та переказах) та зачатків творчої уяви, яка проявляється у вигляді дитячих фантазій.

7. Активне накопичення сенсорного досвіту (колір, форма, величина).

8. Засвоєння дитиною елементарних морально-етичних норм поведінки у колективі на фоні емоційно-вольової непоступливості та ситуативних поведінкових реакцій.

9. Новоутворення: неподоланне прагнення дитини до спілкування та сумісної діяльності із однолітками, перехід від гри поруч до гри разом. Основний зміст рольової гри дитини: відтворення реальних дій дорослих людей із предметами.           

4-й рік життя

     Характеристика віку: "чотирьохлітка" вважається важким. Дитина перебуває у деякій дисгармонії із самою собою і з навколишніми, рухи рвучкі, прагне когось вдарити, штовхнути, щось перевернути. У поведінці спостерігається різкість, брутальність, тому дуже часто дорослі вважають, що допустили якісь промахи у вихованні. Ця стадія починається із 3,2 – 3,5 років

      Спілкування і мова: спілкування з однолітками для них важке. У мовному спілкуванні часто спостерігаються хвастощі. Часто можуть називати один одного "дура", "дурень". З'являються прізвиська, дразнили. Яскравий інтерес проявляється до мови, до слів. Вони починають сполучати знайоме слово з незнайомим, з’являється прагнення до питань. Якщо немає співрозмовника – дитина розмовляє сама із собою, діти дуже прив'язані до матері, яка є центром світу. Відношення до матері тепле, уважне.

    Діяльність та пізнавальна активність: діти дуже люблять грати з однолітками,  але прагнуть забрати іграшку у свого товариша й вважають, що ця іграшка належить тільки йому. Ставитися до цього потрібно спокійно, але пояснювати, що ця річ не його. Спостерігається повна байдужність до того, що вона скривдила свого товариша, дій у діяльності дитина ніколи не передбачає. Вона не знає, що вона намалює, зліпить, побудує.

    Емоційно-вольова сфера: спостерігається емоційна неврівноваженість дитини, часто бувають емоційні крайності – сильно переживає невдачу, різко змінюється настрій до позитивних емоцій. Спостерігається висока емоційна активність, часті скарги. З'являється інтерес до перебільшення. З'являється нестриманість.  Не можна жадати від дітей цього віку швидкого й обов'язкового виконання якоїсь дії – і це те, про що треба пам’ятати батькам.

Основні досягнення 4 років

1. Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток та проявлення позитивних і негативних рис характеру, які були закладені у період кризи 3-х років.

2. Якісні зміни в становленні взаємовідносин із однолітками, прагнення до колективних видів діяльності, активне усвідомлення норм і правил соціально-суспільних взаємовідносин.

3. Розвиток культури спілкування із дорослим, вміння слухати і чути співрозмовника, вести активний діалог.

4. Сенситивний період виникнення і розвитку  сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відносин між людьми, прагнення до об’єднання у ігрові підгрупи по 3 -5 чоловік при творчої взаємодії з дорослим.

5. Бурхливий розвиток допитливості, прагнення до пізнання нового.

6. Прояви зачатків логічного мислення в елементарній дослідницької діяльності, яка проводиться дітьми за власною ініціативою з метою пізнання оточуючого (досліди та експерименти з природними об’єктами, самостійні висновки і аналіз.

7. Активний розвиток, проявлення інтересів та здібностей дитини. Прагнення до самореалізації задоволення особистісних притягань.

8. Початковий етап формування довільних форм запам’ятання і розвиток творчого уявлення.

5-й рік життя

       Характеристика віку: приємний, цікавий вік, дитина перебуває в повній гармонії з самою собою й навколишніми. Фізично більше витривала, але наступає період витягнення, нерівномірний розвиток росту й ваги.

      Спілкування і мова: дружні відносини з однолітками, але дружба не заснована на спільних інтересах, а на підставі близькості місця розташування з іншими дітьми: поруч живуть, грають. З'являється і потреба бути в колективі. Дитина любить спілкуватися з іншими дітьми, але в той же час почуває себе непогано наодинці. Зароджується внутрішня мова й планіруюча функція мови.

       Діяльність та пізнавальна активність: діти 5-го року життя знають, що вони роблять і передбачають свій кінцевий результат, знають, що вийде. Предмети сприймають по їхньому призначенню, що приводить до розвитку функціональних узагальнень. Відбуваються якісні зміни в психічному розвитку. Зароджується довільність психічних  процесів, розвивається логічна пам'ять і логічне мислення. Розвивається допитливість, пізнавальна активність. Але переносного значення діти не розуміють. З'являється бажання вчитися.

     Емоційно-вольова сфера: почуття дитини виражаються за допомогою мови. Дитина дотепер прив'язана до матері, але поступово починає відокремлюватися від неї, з'являється деяка прихильність до батька, незалежно від статі. Почату справу діти починають доводити до кінця (вольова активність), рішуче ніж завжди дитина наполягає на своєму. Дорослому можна вимагати більш швидкого виконання дії, але з боку дорослих повинна бути допомога й підказка. Зароджується самоконтроль. Починає контролювати  свої почуття.

Основні досягнення 5 років

1.  Активне формування особистісних якостей дитини, розвиток і проявлення позитивних і негативних рис характеру, закладених в період кризи 3-х років.

2. Якісні зміни у встановленні взаємин зі однолітками, прагнення до спільних видів діяльності, активне засвоєння норм і правил соціально-суспільних взаємин.

3.  Розвиток культури спілкування з дорослими, вміння слухати і чути однолітка, вести активний діалог.

4.  Сенситивний період виникнення й розвитку сюжетно-рольової гри, основним змістом якої є моделювання відношенні між людьми, прагнення до об'єднання в ігрові підгрупи по 3-5 особи при творчій взаємодії з дорослим.

5. Бурхливий розвиток доfont-size: 20px;питливості, прагнення до пізнання нового.

6. Поява зачатків логічного мислення в елементарної дослідницькій діяльності, проведеної дітьми за власною ініціативою з метою пізнання навколишнього (досвіди й експерименти із природними об’єктами, самостійні висновки й умовиводи).

7.  Активний розвиток, прояв інтересів і здібностей дитини. Прагнення до самореалізації й задоволення від особистісних домагань.

8. Початковий етап формування довільних форм запам'ятовування і розвиток творчої уяви.

6 рік життя

          Характеристика віку: Це вік крайнощів. У ньому багато поєднується рис маленької дитини й більше зрілої. Діти цього віку дуже енергійні. Вони дуже активні, рухливі, прагнуть до дії. Страшно балакучі, пустослови. Їх все цікавить, нові заняття, але багато чого вони не виконують.

         Спілкування і мова: Дитина прагне стати особистістю, починає втручатися в розмову старших, показувати їм, висловлювати свою незгоду. Прагне бути в центрі уваги. Мати в плані спілкування перестає бути для нього центральною фігурою. Можуть навіть виникнути конфлікти з мамою. Це пояснюється тим, що дитина вступає в коло більше широкий соціального спілкування. Значна роль у вихованні повинна в цей час належати батькові. На вимогливість батька дитина цього віку реагує, а на вимогливість матері ні, або не зауважує, що мати до нього звертається. З'являється прагнення до спілкування з однолітками. Серед однолітків кожна дитина прагне зайняти соціальний стан (соціальна роль). Але серед однолітків поводяться  войовничо. Якісні  зміни відбуваються в мовній діяльності:  мова стає  граматично правильної, починає будувати складні речення, хоча у звуковій культурі  можуть бути погрішності.

        Діяльність та пізнавальна активність:  Дитина в грі болісно переживає поразки. Психічний розвиток відбувається в грі й спілкуванні. Яскраво спостерігається прагнення до одержання знань. Але увага носить нестійкий характер.

        Емоційно-вольова сфера: Вік неврівноважених почуттів, швидка зміна переживань.

    Часто можна спостерігати, що дитина тягнеться до матері, але відразу  кричить: "Не люблю"!" Страшно починає бояться різних тілесних пошкоджень.  Досить часто турбують нічні кошмари: " Мені приснився страшний сон!" -  необхідно переключити, заспокоїти. Іноді починає проявлятися вимогливість. Дитина починає будь-яку справу дуже легко, але, як правило, ніколи її не закінчує. Необхідний контроль дорослих! Діти часто зазнають труднощів у режимних моментах.

Основні досягнення 6 років

1. Взаємооцінка діяльності й поводження однолітків і навколишніх як основа формування адекватної самооцінки.

2. Розвиток пізнавальної активності й стійкого пізнавального інтересу як фундаменту майбутнього навчального мотиву.

3. Формування довільної регуляції діяльності й емоційно-вольових якостей.

4. Орієнтування в розумінні соціальних ролей і соціальних норм поведінки.

5. Якісні зміни в розвитку розумових операцій.

б. Поява активної монологічної мови й ділового спілкування.

Новоутворення: розвиток творчої уяви. Поява супідрядності мотивів діяльності.

 

 Батькам про попередження жорстокого поводження з дітьми

Шановні батьки!

          Із  часів появлення людини на Землі люди використовували в тих або інших цілях насильство. Чим могутнішою ставала людина, тим більше були масштаби насилля. Неперевершеним "рекордсменом" в історії людства за масштабами насильства безсумнівно є двадцяте століття, у якому люди (якщо їх можна так назвати), завдяки технічному прогресу, вдосконалили механізм знищення собі подібних і застосували його до мільйонів і мільйонів жителів нашої й планети.    Ми вважаємо себе цивілізованими людьми, забуваючи про те, що одним з основних ознак цивілізованості є вміння обходитися без насильницьких методів як у керуванні державою, так і в відношеннях між людьми. Ми називаємо дикими й страшними середні століття, випустити з уваги, що в ті часи населення було набагато менше, ніж нині.

      Величезна кількість міжнародних організацій намагаються протидіяти насильству, збираються міжнародні конференції, що обговорюють методи боротьби з насильством, але вал насильства поки зупинити не вдається. І, швидше за все, не вдасться, якщо не вийде відгородити від насильства дітей.

     У цьому зв'язку досить цікаві дані соціологічного опитування. За даними таких опитувань виходить, що кожна третя дитина протягом  року була піддана прямому насильству. Отут мова йде про насильство, з яким дитина зустрічається поза домом. Але адже величезна кількість дорослих людей уважають, що насильство – це досить ефективний метод виховання.

    Однак прихильникам такого "виховання" невтямки, що насильство перешкоджає розвитку в дитини здатності контролювати своє поводження (а виходить, не є засобом виховання). Пояснюється це тим, що в дитини, до якої застосовуються насильницькі методи, не виробляється необхідне почуття провини (у її свідомості покарання заміняє провину, полегшує її), що не дає розвиватися усвідомленню себе як особистості. Для дитини шкідливо як недостатнє почуття провини, так і надмірне, коли провина гнітить її. У розумному ступені (" золота середина ") почуття провини є життєво важливим у формуванні й підтримці в нормі здорової свідомості.

        Крім того, один з наслідків насильницьких методів покарання – ототожнення себе з агресором, і як наслідок у дитини з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим – норма. Згодом, коли дитина стає дорослою, вона точно також поводиться зі своїми дітьми.

      Пригнічення дитини приводить до того, що вже в дорослому віці вона намагається довести навколишньому свою значимість будь-якими доступними способами. Коріння гордині виростає із психічного придушення батьками дітей. Всі тирани, деспоти й диктатори (від сімейних до державних) у дитинстві жорстоко придушувалися родителями.

      Слід зазначити й те, що насильство буває не тільки на фізичному рівні. У відносинах дорослих і дітей (втім, як і в будь-яких міжособистісних відносинах) можна виділити також насильство психологічне й енергетичне.

    Коли мова йде про насильство, говориться в основному про неприпустимість фізичного насильства стосовно дітей. Однак не менш небезпечно в плані наслідків і такі види насильства, як психологічне. Ще сумніше, коли насильство фізичне з'єднане із психологічним.

     А що ж все-таки варто розуміти під насильством родителями над дітьми? Міжнародне Суспільство по попередженню насильства над дітьми в такий спосіб визначає внутрісімейне насильство над дітьми:

Дії дорослого вважається насильством над дитиною, якщо:

• дорослий б'є або лає дитину, тому що в нього (дорослого, а не дитини!) виникли власні проблеми;

• дитина зробила якийсь неспритний учинок, виявив зайву самовпевненість або сказала щось невлад, а дорослий його образив, принизив;

• дорослий залишив без догляду маленьку дитину;

• дорослий не вислухав дитину;

• дитині не забезпечена реалізація фізичних потреб (у їжі, одязі, чистоті, медичному обслуговуванні);

• дитина позбавлена можливостей реалізації духовних потреб (в освіті, книгах…);

• над дитиною знущаються, ображають або принижують її;

• дитиною маніпулюють для рішення власних проблем, одержання вигоди;

• дитині прищеплюють шкідливі звички, знайомлять зі сторонами життя, про які їй знати рано (алкоголь, наркотики, паління, порнографія).

        Що ж можна порекомендувати батькам, які б хотіли відмовитися від використання насильницьких методів, але не знають, як це зробити?

       По-перше, усвідомити, що ці методи неефективні і навіть небезпечні як для фізичного, так для психічного й морального здоров'я дитини.

      По-друге, усвідомити, що служить поштовхом для застосування насильства стосовно   дітей, і тут важлива умова – цей "поштовх" необхідно шукати тільки усередині себе, а не зовні.

     По-третє, навчитися володіти собою, тому що в більшості випадків батьки застосовують насильницькі методи через те, що не здатні стримуватися.

 

Чи дивитися дитині телевізор?

Шановні батьки!

        Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.

       Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

       Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

   Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.

   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.

    Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.

   Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

   Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.

      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

   Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.

    Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

* діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;

* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких поspan style=чули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;

* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

     Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.» Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

     Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості. «Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

       Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ні яких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

   В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність

    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

    Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?

   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

    А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.

     Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ.

 

Розвиток мови й спілкування у дітей дошкільного віку

  Шановні батьки! 

      Ваша дитина – унікальна і найкраща, сама розумна та сама красива, бо вона саме ВАША і тому найдорожча! 

      Ми прагнемо зробити її щасливою, забезпечуємо її потреби у любові та спілкуванні. Розвиток мови є вирішальним фактором у психічному розвитку дитини і саме дорослий впливає на цей процес.

          У дітей дворічного віку відбувається різкий стрибок у розвитку мовлення. Малюка вже легше зрозуміти, тому що він ясніше висловлює свої думки. Щоправда, чимало слів він вимовляє ще неправильно, деякі — у скороченому, спрощеному вигляді. Словниковий запас значно збільшується — до 300 слів, а в кінці третього року життя дитина свідомо вимовлятиме вже до 1300 слів.

      Більше за все малюку подобається говорити. Адже в нього нарешті з'явилася можливість довідатися про безліч предметів, і, показуючи на них пальцем, дитина засипає вас питаннями: «А що це?.. А це?.. А для чого це?..» Вона бага­торазово повторює нові слова, в різних людей питає про одне й те саме.

       Малюк починає ускладнювати своє мовлення, вимовляє фрази з 5-6 слів, уживає прикметники, прислівники, дієсло­ва, використовує вставні слова, підрядні речення. Дуже лю­бить роздивлятися картинки, при цьому багато говорить, запитує, уважно й з цікавістю слухає казку.

        Деякі татусі й мами вважають, що з дитиною в цьому віці краще говорити спрощеною, «дитячою» мовою, яку вона нібито краще розуміє. Будь ласка, втримайтесь від спокуси, ви помиляєтеся. Адже малюк прекрасно розуміє значення того чи іншого слова, але ще не може правильно його вимо­вити. Спотворюючи слова, ви тільки затягуєте той довго­очікуваний момент, коли маля почне чітко і правильно ви­мовляти слова. Поступово, слухаючи нормальне мовлення, дитина й сама навчиться говорити, як треба.

      І ще одна деталь, яку треба враховувати. Малюк часто буває незадоволений, коли його не розуміють, тому нама­гайтеся зрозуміти і виконати його прохання. Якщо це не­можливо, поясніть чому. Але в жодному разі не сердьтеся на дитину за те, що вона не зовсім зрозуміло вислов­люється. Важливо не просто розмовляти з нею, а саме спілкуватися.

    Заключний стрибок у розвитку потреби в спілкуванні спостерігається на 3-м року життя, але при цьому яскраво виявляється невідповідність між прагненням спілкуватися й виробленням навички спілкування.

   Діти взаємодіють із однолітками в спільних іграх, які стають для них своєрідним фактором громадського життя. У грі вони за своїм розсудом поєднуються, самостійно діють, здійснюючи ігровий задум. На форми й способи взаємодії в ранні роки життя дитини впливає наслідування навколишньої.

  Наслідування, характеризують основні особливості нервово-психічної організації молодшого дошкільника. Ці якості в значній мірі впливають на характер взаємин між дітьми.

         Трирічна дитина не має міцно закріплених уявлень, недостатньо добре розбирається у відносинах і зв'язках між явищами навколишнього життя, тому легко вірить всьому, наслідує наочному прикладу. Він охоче й енергійно повторює за іншими й відтворює готові зразки жестів, манер, слів. Досліджуючи психологічну основу цієї особливості молодших дошкільників, учені рекомендують широко використати наслідування в дитячих іграх, особливо спрямованих на вміння спілкуватися, взаємодіяти один з одним. У дітей цього віку наслідування може бути й примітивним, що нагадує механічне копіювання, і точним, яскравим. Однак навіть у наслідувальній діяльності діти проявляють активність і самостійність, наприклад, у виборі предмета наслідування, способі вираження й т.д..

      Здебільшого   батьки, які хочуть допомогти дитині навчитися говорити, використають тільки цей один метод – просять дитини повторити слово, що вони говорять. Батькам, що бажають, щоб їхня дитина навчилася не тільки наслідувати батьків у проголошенні слів, але й сприймати мир через ці слова, можна у своїй практиці використати ігри-вправи, які пропонує доктор психологічних наук Е. Смирнова (за матеріалами журналу "Материнство").

     Перш ніж приступати до самих ігор, ознайомтеся з основними вимогами, які необхідно дотримувати.

1. Ці заняття (як, втім, і всі інші) повинні бути цікаві для маляти й радувати його.

2. Неприпустимо змушувати дитину робити те, що вона не хоче або не може.

3. Заняття повинні бути короткими: не більше 3-5 хвилин – довше дитина 1-3 років не може удержати свою увагу на чомусь одному. Краще повторювати ці заняття в різний час і в різних ситуаціях, щоб діти відразу дізнавалися їх і розуміли, що від них потрібно.

4. Всі заняття по розвитку мови необхідно включати у власну діяльність маляти: слова повинні опиратися на його конкретні враження.

     Дорослий разом з дитиною спостерігає за живими або іграшковими об'єктами. При цьому він виразно описує все, що вони бачать. Наприклад: "Дивися, яка киця, які в неї лапки, хвостик, доторкнися, яка в неї сіра шубка, киця сидить спокійно, давай її покличемо – киць-киць, іди сюди".  Або: "Дивися, яка машинка! У неї коліщата, дверцята, віконця, вона може їздити сюди. Давай її покатаємо. Поїхала машинка, давай скажемо разом: "Поїхала машинка". При цьому важливо, щоб діти могли виявити свою активність – виконати прості рухи, сполучаючи, зв'язуючи їх зі знайомими й незнайомими словами. Зрозуміло, що всякі прояви активності й інтересу дитини до предмета варто обов'язково підтримувати й заохочувати.

 

Читання забавок

Дорослий багаторазово повторює простенький віршик, забавку або казку. Коли текст уже добре знайомий маляті, наприкінці  кожного рядка можна робити паузу, спонукуючи його вимовити відсутні слова. Наприклад: "Я люблю свою… (конячку)" або "Жилися-були дід і…(баба)". Так виходить своєрідний діалог, що звичайно приносить маляті велике задоволення.

Знайомство з новим словом

Нове слово, що означає дію, уводиться разом зі знайомими словами, що позначають предмет або суб'єкт цієї дії, підсилюючи в такий спосіб інтерес до слова й закріплюючи певні словосполучення. Наприклад: "Сашко їсть, а курочка клює, і курчата клюють, і горобчики клюють… От як вони клюють… Що курочка робить? Покажи, як вона клює…" і т.д. Природно, що при цьому розглядаються відповідні картинки або виробляються необхідні дії з іграшками.

Доручення, яке потребує відповіді-дії

 Дорослий просить дитину щось знайти, принести або показати. Складність такого доручення залежить від розвитку мови дитини – як пасивної, так і активної: доручення повинне бути малюку зрозуміле й доступне, але вимогати від нього зосередженості, а не механічних дій. Найпростіше прохання – принести іграшку, що лежить на очах, коли ніщо не відволікає увагу дитини. Більш складне – знайти й принести іграшку, відібравши її серед інших: спочатку двох, потім трьох і т.д. Ще складніше – знайти іграшку, що лежить не на самому  видному місці: потрібен цілеспрямований пошук.

    Наступні завдання включають пошук вже не одного, а двох предметів: "Принеси спочатку ведмедика, а потім м’ячик". Так, поступово ускладнюючи доручення, можна привчити дитини регулювати свої дії словом – поки ще словом дорослого. Але така дія, по інструкції, більш усвідомлено й довільно, ніж спонтанні рухи: щоб виконати доручення, дитина якийсь час повинен утримувати в розумі слово дорослого. Допомогти їй можна, повторивши слово. Бажано, щоб і малюк сам повторював, що йому потрібно принести, а виконавши завдання, сказав, що приніс.

    Звичайно, такого роду доручення можна давати, тільки якщо дитина може й хоче їх виконати. Якщо ж вона відмовляється й не реагує на прохання, змушувати її не треба.

     Аналогічно наведеним вище іграм можна спробувати й самим придумати нові ігри для вашої дитини.

Скоромовки

Для вироблення правильної мови корисно вчитися голосно й чітко вимовляти скоромовки В самій назві "скоромовки" утримується умова швидко вимовляти слова. Але звуки, які ми звичайно вимовляємо легко й просто, тут вимовляються на превелику силу. Розподіл звуків у скоромовці припускає ускладнену побудова мовообразуючих органів, занадто складну їхню координацію. Скоромовки корисно вимовляти всім бажаючим, щоб навчитися говорити красиво й чітко, але особливо вони корисні для тих, хто має дефекти мови.

Слухання казок, забавок, пісеньок у запису.

Серед дієвих методів розвитку мовлення у дітей є і простий але забутий метод слухання. Майже кожен з нас мав у дитинстві програвач з платівками та із задоволенням слухав казки, дитячі пісеньки. Сьогодні, вже можна знайти у продажу диски CD із записом казок для малят. Саме слухання, а не розглядання мультфільмів, де дитина тільки сприймає рухливу картинку, сприяє розвитку активного слухання, збагачує словник, вчить емоційно збагаченій мові.

Саме з 3-х років маля починає засвоювати отриману інформацію, наче губка, яка всмоктує воду. Воно безупинно поповнює свій словник, приписуючи відомим йому словам нові значення й ознаки. Деякі діти вже пробують читати книжку по літерах, інші ж — по складах.

         На четвертому році життя словниковий запас вашої дити­ни вже досягає 1500-2000 слів, у мові з'являються прислівники, числівники, займенники, службові слова. Не біда, якщо малюк ще плутає закінчення чи неправильно ста­вить наголоси. Наслідуючи дорослих, добре вимовляє свис­тячі звуки («с», «з»), майже чітко — шиплячі й сонорні. Щоп­равда, поки нічого страшного немає в тому, що він не вимов­ляє звук «р». Якщо в дитини не виходить щось, як треба, або вона намагається вимовляти «р» на так званий «французький манер» (горлом), зверніться за консультацією до логопеда.

       З початком відвідування дитячого садочку для батьків починається нова епоха — боротьба з бруталь­ними чи нецензурними словами й висловами. Якщо вас тривожать не дуже грамотні вислови дитини, то часто буває досить пояснити, що так розмовляють тільки ті люди, які погано вчилися в школі й не читають книжок. Які почуття хоче висловити малюк, вимовляючи вголос те чи інше слово цієї категорії? Прислухайтеся і знайдіть їм адекватну заміну. Навчіть дитину висловлю­вати свої почуття точно, але цивілізовано, пристойно. Поспостерігайте, в яких саме випадках малюк починає вживати ненормативну лексику. Це відбувається випад­ково чи він намагається просто роздратувати вас? Тоді варто задуматися, навіщо йому це потрібно. І пам'ятай­те, що дитина моделює свою поведінку, копіюючи в усь­ому старших. Дуже часто вона прагне бути схожою на того дорослого, котрий є для неї авторитетом, і при цьому зовсім неважливо, як часто вони спілкуються. color: rgb(49, 48, 23); font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 11px; text-align: justify;

Скоромовки

Для вироблення правильної мови корисно вчитися голосно й чітко вимовляти скоромовки В самій назві "скоромовки" утримується умова швидко вимовляти слова. Але звуки, які ми звичайно вимовляємо легко й просто, тут вимовляються на превелику силу. Розподіл звуків у скоромовці припускає ускладнену побудова мовообразуючих органів, занадто складну їхню координацію. Скоромовки корисно вимовляти всім бажаючим, щоб навчитися говорити красиво й чітко, але особливо вони корисні для тих, хто має дефекти мови.

Слухання казок, забавок, пісеньок у запису.

Серед дієвих методів розвитку мовлення у дітей є і простий але забутий метод слухання. Майже кожен з нас мав у дитинстві програвач з платівками та із задоволенням слухав казки, дитячі пісеньки. Сьогодні, вже можна знайти у продажу диски CD із записом казок для малят. Саме слухання, а не розглядання мультфільмів, де дитина тільки сприймає рухливу картинку, сприяє розвитку активного слухання, збагачує словник, вчить емоційно збагаченій мові.

Читання книжок

Безумовно, немає кращого засобу, яке винайшло людство, ніж книга у розвитку мови. Книжки несуть дитині розуміння добра та зла, знайомлять з першими моральними категоріями, розвивають емоційну мову, збагачують словник. Яскраво ілюстровані книжки виховують смак та почуття красивого.

Проконсультуйтесь у вихователя які художні твори підходять для дитини четвертого року життя.

Розвивальні ігри

Існують певні ігри, які спрямовані на розвиток мови. Велика кількість таких ігор є у дитячих журналах, у літературі для батьків, присвяченій вихованню і розвитку дітей. Вправи на добір ознак предметів, порівняння якостей, узагальнення, класифікацію будуть розвивати не тільки мову, а й і розум вашої дитини.

     Характерна риса чотирирічних дітей — емоційна не­стабільність, нестійкість, підвищена збудливість. У цьому віці малюку буває ще важко зосередитися. У його пам'яті залиша­ються лише яскраві події — ті, що справили на нього велике враження. Тому часто, навіть уміючи розрізняти кольори та їхні відтінки, дитина може намалювати собаку червоним кольором, а дерево — фіолетовим. У 4 роки малюк виявляє особливу цікавість до слів, їхньої вимови, тому з ним легко розучувати скоромовки й лічилки.

       Читаючи дітям книжки, не забувайте звертати їхню увагу на опис природи, а також мотивацію вчинків героїв. Найсприят­ливіший час для читання — після сніданку, за 1,5-2 години до обіду, у другій половині дня —з 16 до 18 години. Саме в цей час підвищені розумова активність і здатність до сприйняття й об­роблення нової інформації, малята з задоволенням слухають дорослих, прекрасно розуміють і сприймають зміст прочитано­го. Оповідання найкраще читати 3-4 рази в тиждень, по одно­му на день. Казку ліпше розповідати після денного сну.

       Уважніше прислухайтеся до того, що говорить ваша дитина, її мовлення в цьому віці дедалі збагачується новими словами. До 5-ти років малюк вже почне вживати досить довгі, складні фрази, багато й охоче розповідає про бачене й почуте. Мов­лення в нього стане багатше й яскравіше, якщо ви постійно розмовлятимете з ним, а найголовніше — уважно слухати, при­чому із задоволенням.

     Дитина вже може узагальнювати, запам'ятовувати і точно відтворювати нову інформацію. Чим краще вона вміє мислити, тим більш різноманітним стає її мовлення, і навпаки. Якщо ма­люк з інтересом фантазує (але не живе у своєму особливому світі фантазій і ілюзій), не засмучуйте його, говорячи, що тако­го не буває.

          Чотирирічному малюку може подобатися вимовляти вуль­гарні й брутальні слова, він радо спостерігає при цьому за ре­акцією батьків. Але може існувати і така проблема: дитина не завжди правильно вживає і витлумачує такі просторові зв'язки між прийменниками (над — під, за — перед, у — на, вверх — вниз, на — в тощо). Що ж робити?

        Для початку часто використовуйте їх протягом дня, демон­струючи зв'язки між ними на практиці. При цьому не забувайте запитувати, показуючи картинки, де лежить яблуко, де стоїть будиночок, де сидить пташка, котик?

       Малюк грає в кімнаті або, наприклад, ви разом з ним заби­раєте іграшки — попросіть його поставити (чи дістати) машин­ку на полицю (з-під стільчика). Якщо він усе зробив правильно, — справа пішла на лад. Не забувайте час від часу перевіряти, чи правильно дитина вживає вивчене поняття. Допомагаючи накривати обідній стіл, запитайте, чи вона ставить тарілки на нього або під нього? Коли малюк бере склянку і наливає моло­ко, то — чи в склянку (усередину) чи на неї? Тут дуже важливий елемент гри.

    Не забувайте, що розуміти й співставляти такі просторові по­няття, як «учора», «сьогодні», «завтра» й правильно вживати їх у мовленні малюк остаточно навчиться тільки в п'ятирічному віці.

       У 5 років дитина повинна чітко вимовляти шиплячі й со­норні звуки, підбирати слова на задану букву, розрізняти на слух звуки в слові. Деякі діти можуть відчувати труднощі у вимові складних слів, насичених опозиційними звуками (скажімо, «королева»). Тому дуже радимо вчити малюка виділяти, чути в слові окремі звуки, насамперед — початковий і кінцевий. Той звук, який ви хочете виділити, вимовляючи слово по складах, обов'язково потрібно вимовляти протяжно. Тоді його буде легше розчути. Дитину також не­обхідно вчити вимовляти протяжно початковий і кінцевий звуки в слові. Ці заняття можна урізноманітнити з викорис­танням ігрових прийомів. Наприклад, знаходити іграшки, предмети в кімнаті, назви яких починаються на той самий звук. І лише коли дитина навчиться виділяти звуки в слові, можна починати вчити її літерам.

      Причому краще вчити малюка не за шкільним букварем, з за абеткою — за кубиками. Складаючи їх, дитина буде од­ночасно і поступово опановувати грамоту. Вимовляти букви слід коротко («б», «в», «г», а не «бе», «ве», «ге»). Це сприяє більш легкому їхньому засвоєнню і виробленню свідомого, плавного читання.

     У цьому віці допитливість дітлахів, їхній інтерес до світу величезний. А от навички читання ще дуже незначні. Тому купуйте своїй дитинці книжки з коротким і насиченим текс­том, одночасно — з великим шрифтом.

       Навчіть малюка не тільки слухати читання, а й переказу­вати своїми словами почуте. Так дитина краще засвоїть йо­го зміст, навчиться пригадувати події, змальовані в книжці, отже, у такий спосіб покращиться і її пам'ять.

     У життя п'ятирічної дитинки вже входять такі поняття, як час («учора», «сьогодні», «завтра») і кількість («один», «бага­то»), які, до того ж, вона вже вміє правильно вживати. У 6 років, якщо її правильно вчити, дитина зможе непогано чи­тати й писати. При цьому врахуйте, що тривалість одного заняття (читання, писання чи навіть малювання) у п'ятирічному віці не повинна перевищувати 15 хвилин.

  НАВЧАННЯ ГРАМОТІ

       Навчання грамоті в  д/з і школі проводиться аналітико-синтетичним методом. Це значить,  що дитину вчать відрізняти склади й звуки,  тобто  вміти   ділити слова на склади,  розрізняти в ньому окремі звуки. Цьому важко навчитися без спеціальних вправ.

1. Для того   щоб навчити дитину читати, необхідно насамперед дати поняття про слово й речення.

У цьому зв'язку можна назвати дитині кілька предметів: стіл,  лялька, ліжко й підкреслити, що всі речі ми називаємо словами, а от  речення передає закінчену думку: "Що я зробила? Так, я взяла книгу".

2. Речення складається з декількох слів. Після того  як дитина  навчилася правильно визначати кількість слів у реченні (речення краще на початку брати  без прийменника), можна попросити його самостійно придумати речення з 2-4 слів. Якщо це викликає  труднощі, підкажіть слова.  Наприклад: кішка, молоко, хліб, блюдце".

       Коли дитина навчиться виділяти слова в реченні, можна приступити до виділення  складів у слові. Нехай  дитина поставить руку так,  щоб тильна сторона долоні майже торкалася підборіддя,  і скаже яке-небудь слово. Скільки  разів підборіддя торкнеться руки при цьому, стільки складів  у слові. Краще спочатку брати слово, що складається із двох складів: Ма-ма, Ми-ша й т.і.

      Непогано пограти в  гру  "Угадай наступний склад".  Ви називаєте перший склад, а дитина нехай продовжує:"Ри…? ма…?,  і т.і.  Після цього запитаєте, який склад перший,  який другий?

4. Потім можна перейти до аналізу  звукового  складу слова. Всі слова складаються зі звуків. Назвіть дитині  знайомі слова, виділяючи в слові перший звук: "Який звук перший у твоєму імені: Ка-тя? А тепер давай знайдемо останній звук, послухай як він звучить: тя.

Можна пограти в гру: "Угадай скільки звуків".   Дорослий пропонує пограти у гру «Вгадай, скільки звуків?». Дорослий , називає будь-яке слово та кидає м’яча дитині, а дитина ловить м’яч та говорить скільки у слові звуків, а потім кидає м’яч назад.

5. Знайомство із буквою.

Називаючи звук, добре показувати й його графічне зображення тобто букву на кубику чи у абетці. Починати можна з таких букв: а, о, у, и, м, ш, с, к. Тільки називати їх слід вірно: ка, ша та т.і.

6. Після того, як дитина засвоїла декілька голосних та приголосних, можна складати склади на кубиках чи розрізної абетки. Складання букв у склади – це складний процес. Не треба торопити дитину та дратуватися, якщо у неї одразу не вийшло.

7. І ось коли дитина навчилася складати склади у слова, можна приступати до занять читанням. Запропонуйте дитині згадати, з яких складів  складається слово, а потім покажіть його у книжці. Спочатку дитина буде читати як би за пам’яттю потім читання стане усвідомленим.

8. Після того, як дитина навчилася читати за складами (злітне читання, склади співаються), пропонуйте читати тільки вголос.

9. Процес читання дуже складний для дитини, вона швидко втомлюється тому непогано періодично давати дитині відпочивати. Дитина прочитає 2-3 слова, потім ви, це і полегшить засвоєння та й підвищить цікавість до читання.

 

 

 

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА
КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ
КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.
1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп'ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.
5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.
4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.
4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за виняткоspan style=/spanм доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: — попередження;
— догана;
— виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

 

 

 

 

 

                                                 Пам’ятка батькам майбутніх першокласників

 

 1. При хвилювані,не треба заспокоювати,садити на стілець,а необхідно запропонувати будь- яку фізичну роботу:добігати до дерева,подивитись на його листя,нарвати газетдля пап’ємаше, збігати до скриньки за поштою,просто пострибати (Для серцево-судиної системи-адреналін).

 2. Для розвитку слухового аналізатора можна запропонувати дітям послухати шум за вікном і уявити дії,супроводжуючи ці шуми:дощ,діти бігають по сухому листю,працює газонокосарка,тощо:• Гра „Вартовий”-заплющити очі та вгадати ,хто пройшов мимо(мама,тато,бабуся і т.д.)• Гра „”Вгадай по звуку”-за ширмою проводити різні дії,а дитина вгадує,як виходять ці звуки або придумує свої асоціації (штрихувати олівцем,м’яти кальку або фольгу,переливати воду,пересипатикрупу,натискати мішечок з крохмалем(схоже ,що хтось іде по хрусткому снігу)3. Для розвитку зорового аналізатора:• стежити за освітленістю приміщення;

 • вибір книг при читані,особливо коли дитина сама читає (простий папір,текст великий,чіткий);

 • перерва кожні 15-20хвилин при перегляді телевізора і роботі на комп’ютері. Доцільно:-Вправа моргання;

 -Вправа на розслаблення:дивитися на хмари,знайти лінію горизонту,подивитися на крони дерев; -Вживати продукти ,що містять вітаміни групи А і В,свіже повітря.

 4. Постійна рухова активність:

 • для письма використовувати олівець (середньої м’якості ((1=67мм), поверхня має мати грані ,а не бути кругла),а не кулькова ручка;

 • прогулянка в парку,сквері,лісі);

 • метання предметів;

 5. Постійні зуби-це свідченнятого ,що шлуноково-кишковий тракт готовий до роботи в режимі дорослої людини,тобто коли у дитини 1-6 постійних зубів,вона готова успішно адаптуватися до шкільних умов та витривалості в навчальній діяльності.

 6. Раціональне харчування.

 7. Гігієна шкіри.

 8. Нервово-психічний розвиток:

 • Уникати надмірних навантажень;

 • Не висувати до дитини завищених вимог;

 • Розсудливо оцінювати реальні можливості й сили дитини;

 • Завжди знайти привід похвалити дитину

 • Грамотно організувати її відпочинок(режим)

 • Адекватно ставитися до хвороб дитини.

        

 Позитивна інформація про школу,а не лякати.Поділитися власним позитивним досвідом.Дати можливість дитині повірити в себе.

 Інтелектуальний         

 Система оволодіння знаннями(тварини,рослини і т.д.).Розвиток пізнавальних процесів.Оволодіння деякими елементарними навчальними навичками.

 Вольовий 

 Вміння мовленням контролювати поведінку

 Моральний       

 Соціальні норми поведінки.Інколи виконувати те,що нам не подобається. Вміння взаємодіяти з іншими.

 

 ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ.

 1. Вибір вчителя початкових класів.

 Врахувати індивідуальні особливості дитини та вчителя :

 • характер,

 • темперамент,

 • здібності,

 • рукість

 • І.Т.Д;

 ОБОВ’ЯЗКОВО ,щоб особисто дитині СПОДОБАВСЯ вчитель.

 2. Розвиток пізнавальних процесів дитини (пам’ять,увага, мислення, уява,мовлення,дрібка моторика руки);

 3. Позитивне мислення батьків щодо навчання у школі;

 4. Формувати позитивні установки у дошкільника щодо навчання у школі;

 5. Формувати установки на успіх :

 6.Заняття проводити:

 • 2 рази на тиждень;

 • тривалістю 15-20 хвилин;

 • за особистим бажанням дитини(без примусу!!!)

 • обов’язково робити ВИХЇДНТ ДНІ:субота,неділя;

 • ОБОВ’ЯЗКОВО всі заняття проводити в ігровій формі.

Бажаю Вам успіхів!

 

 

                              ГРА ЯК ЗАСІБ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

 

 Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо удосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов'язують із особистісно орієнтованим підходом до дитини. У дітей, що народилися в 90-х роках, психологи та педагоги відзначають певні характерні вікові відмінності порівняно з попередніми поколіннями. Це переважно позитивні особливості, які дають учневі змогу сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної форми подачі інформації. Діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, і ця природня цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливою рушійною силою у самопізнанні та самовдосконаленні. І тут найважливішим є постійне створення умов для формування навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.

 Сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в ствердженні себе в ролі суб'єкта пізнавальної діяльності. Систематичне висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі — психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні і групові форми роботи, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких — самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.

 Сприяючи розвиткові шестирічок, варто спиратися насамперед на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів сприйняття, пам'яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій шестирічних дітей полягають у тому, що кожен із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-дієва форма мислення, потім додається образна і, нарешті — понятійно-логічна.

 Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета — частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і ненав'язливо.

 Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх, предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам'ятати і запам'ятовує більший обсяг матеріалу, ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.

 Перед організацією гри слід обміркувати і спланувати діяльність конкретних учнів з урахуванням їх психологічних особливостей, ролі лідерів і малоактивних дітей. Адже гра є гарним засобом розвитку вольової сфери дитини. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і «керівника», і «підлеглого». Цінність ігрової діяльності виявляється і в тому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

 Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

 Дидактична мета ігор різноманітна:

 • розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

 • розвиток уяви, спостережливості;

 • розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

 • розвиток вміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

 • формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо.

 Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності тощо.

 На створення ігрової атмосфери суттєво впливає ігровий початок. Атмосферу гри можна забезпечити під час поділу на команди, вибору ведучого або командира (капітана), визначення права першого ходу за допомогою лічилок, ігрових розрахунків чи жеребкувань.

 Власне, ігрові дії для дітей найбільш цікаві: вийти за двері, а потім відгадати, що змінилося; впізнати із зав'язаними очима товариша або предмет із «чарівної торбинки»; найшвидше і правильно розкласти предмети; скласти (придумати) слова тощо.

 Ігрові дії пов'язані з ігровим задумом, випливають з нього, є засобом реалізації ігрового задуму. Тому в процесі гри варто домагатися виконання учнями дій, спрямованих на досягнення поставленої дидактичної мети. Наприклад, вивчаючи тему «Взаємне розміщення предметів у просторі», маленькі учні діють відповідно до уявної ситуації: переміщують предмети, накладають їх один на одного, пояснюють свої дії однокласникам. Змінюючи місцезнаходження предмета, діти усвідомлюють просторові співвідношення, а пояснюючи, закріплюють відповідну термінологію. Виконуючи ігрові дії, зацікавившись ними, діти легко справляються із прихованим у грі навчальним змістом.

 Відповідно до задуму ігрові дії можуть бути різними: відгадування загадок («Чарівна торбинка»); рольові дії відповідно до ігрових ситуацій («Перукарня», «Магазин», «Лікарня»); малювання за уявою або інструкцією; рухи на увагу («Будь уважним, заборонений рух»); дії, засновані на класифікації або порівнянні предметів («Добери за формою»); складання заданих фігур («Танграм»); просторові перетворення.

 Іноді педагог пропонує: «А зараз пограємо...» і просить розв'язати навчальне завдання (порахувати, назвати звук, вилучити зайве слово, порівняти групи предметів...), не використавши структурних елементів гри. У такому випадку можна розраховувати лише на часткове досягнення мети: якщо немає ігрових дій — немає й дидактичної гри.

 Правила дидактичної гри діти сприймають як умову, що підтримує ігровий задум. їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Діти усвідомлюють, що, дотримуючись правил, швидше досягнеш результату. Правила дисциплінують, виховують витримку, терпіння. Вони сприяють досягненню дидактичної мети: непомітно спрямовують увагу на виконання конкретної програмової вимоги начального предмета. Наприклад, у ході гри «Математичні струмочки» кожен учень стежить за математичними обчисленнями, які виконують товариші, придумує свій приклад на додавання чи віднімання. Це він виконує відповідно до правил гри: отримав м'ячик — складай приклад. Якщо правило не виконується — гра не виходить: не розв'яжеш попередній приклад — не придумаєш свій — команда не виконає ігрового завдання («струмочки» не досягнуть озера).

 Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов'язково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень.

 Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору не лише розв'язання дидактичного завдання, а й участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумав цікавий хід у грі, допомагав друзям. Поглядом, інтонацією, мімікою, жестами слід намагатися викликати позитивні емоції, створити бадьорий настрій.

 Підбиваючи підсумки співпраці з дітьми за день чи за тиждень, обов'язково слід надати можливість учням оцінити спільну діяльність.

 Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обміркувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

 Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які б сприяли максимальній активізації їх емоційної сфери і розумової діяльності. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

 Іграм, що містять важкі завдання, мають передувати простіші, більш легкі. Вони готують дітей до подолання навчальних труднощів, забезпечують успіх у складних іграх.

 Молодших школярів слід привчати до зосередженої самостійної роботи, формувати вміння визначати посильний обсяг роботи, працювати на уроці з повною віддачею, не втрачаючи жодної секунди дорогоцінного часу, щоб після його закінчення відчути задоволення від гарно виконаної роботи.

10.10.2018  День психологічного здоров'я 

 10 жовтня відбувся День психологічного здоров’я в ЗДО №85 з нагоди Всесвітнього дня психічного здоров’я.

Практичний психолог - Ксьонз Наталія Володимирівна, провела розвиваюче заняття з дітьми старшої групи "Подорож до Злюки"Метою заняття було:

  • навчити дітей із розумінням ставитися до емоційного світу людини;
  • сформувати поняття про злість та гнів та їх вплив на  настрій людини;
  • дати уявлення про настрій та як він впливає на здоров’я і спілкування з однолітками;
  • навчити заспокоюватись;
  • виховувати дружні стосунки між дівчатками та хлопчиками.

                            Заняття з елементами тренінгу з педагогами

Дата проведення: 21.04.2018 в рамках Тижня охорони праці

Мета заняття : зняття емоційної напруги для зміцнення психологічного здоров'я педагогів.

Завдання:

  • познайомити учасників тренінгу з деякими прийомами психологічної саморегуляції;
  • удосконалювати розвиток особистісних якостей, стабілізуючи внутрішню душевну гармонію;
  • створити сприятливі умови для продуктивної роботи над собою.

Ведуча заняття: практичний психолог Ксьонз Наталія Володимирівна

04.09.2018 рік              

                                              Адаптація новоприбулих дітей до ЗДО № 85

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?
Адаптація – це складний процес пристосування організму до нових обставин, що відбуваються на фізіологічному, соціальному та психологічному рівнях,а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

           Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років.
Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи.

Перша група - cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються,кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.
Друга група – кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.
Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сім»ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.
Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором'язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам'ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації.
Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

СИМПТОМИ ЕМОЦІЙНО-НЕРВОВОГО НАПРУЖЕННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

1.Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани – плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку 9 страх смерті притаманний дитя 6-7 років, але наявний у 2-3 річної дитини); високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.
2.Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
3.Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різни х людей.
4.Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
5.Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
6.Занижена комунікабельність дитини ( їй важко в ступити в контакт із незнайомими людьми).
7.Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).
8.Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
9.Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
10.Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
11.Зниження або підвищення апетиту.
12.Проблеми зі сном (аж до безсоння).
13.Небажання відвідувати ДНЗ.

ОЗНАКИ ЕМОЦІЙНОГО КОМФОРТУ ДИТИНИ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ЇЇ В ДНЗ

1.Бажання йти до дитячого садка.
2.Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.
3.Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.
4.Висока комунікабельність дитини.
5.Висока пізнавальна діяльність та активність.
6.Активна ігрова діяльність.
7.Малюнки у світлих тонах.
8.Стабільність рухової активності – дитина рухлива.
9.Відсутність проблем зі сном, їжею.

НА ХІД АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ДНЗ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЄ

1.                             Недотримання в сім'ї режиму дня.

2.                             Застосування невірної методики годування дитини.

3.                             Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади).

4.                             Недостатній рівень психічного розвитку дитини.

5.                             Патологія вагітності та пологів.

6.                             Одноманітність життя та діяльності дитини.

7.                             Постійне перебування дитини під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

ПРИЧИНИ НЕВРІВНОВАЖЕНОСТІ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ 

1. Хвороба.
2. Дефіцит спілкування з дорослими.
3. Відсутність умов для активної діяльності.
4. Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання).
5. Не задоволення органічних потреб дітей.
6. Стомлення.

ПРИЧИНИ СТОМЛЮВАНОСТІ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
1. Тривале перебування без сну.
2. Непосильне фізичне і розумове навантаження.
3. Хронічне недосипання.
4. Недотримання режиму.
5. Неправильна організація діяльності.

ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ КОРИСТУВАТИСЬ ГОРЩИКОМ
1. Висаджувати дитину тільки в тому разі, коли в неї виникає потреба.
2. Примусово ніколи не висаджувати.
3. Ніколи не садити на горщик дитину, якщо вона плаче.
4. Всі пояснення дорослого повинні закінчуватись схваленням.

В комунальному дошкільному закладі № 85 загального розвитку всі новоприбулі діти раннього дошкільного віку проходять процес адаптації.

У кожної дитини цей процес проходить по різному,одні діти починають плакати коли мама їх залишає в садочку на деякий час, інші починають гратися,а коли починають помічати,що не має мамі,то починають плакати,а є діти які взагалі йдуть в садочок з хорошим настроєм,не плачуть,а навпаки їм подобається. Але таких дітей замало.

Тому в дошкільному закладі з дітьми починає працювати практичний психолог,щоб полегшити процес адаптації,а також допомогти вихователю в цей не легкий період.

ЯК БАТЬКАМ СПІЛКУВАТИСЬ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДНЗ

1.У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
2.Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.
3.Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
4.Не загрожуйте дитині дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
5.Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
6.Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
7.Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
8.Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.
9.Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
10.Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.
11.Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Шановні батьки ! Намагайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий сад - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

На закінчення хотілося б сказати, що тільки батьки здатні відчути свою дитину і зрозуміти,як вчинити,де підтримати,а де проявити волю.А ми бажаємо вашим діткам чуйних і тямущих вихователів;спокійної,швидкої адаптації до дитячого садка,без стресу і сліз.

 

З повагою   практичний психолог

Ксьонз Н.В.