Як зберегти психічне здоров’я в умовах дистанційної роботи чи навчання. Поради для батьків та педагогів.

Під час карантину більшість за нас найперше піклується про своє фізичне здоров’я, забуваючи про не менш важливе – психічне. Ми пам’ятаємо, що потрібно мити руки, але забуваємо про ряд інших факторів, дотримання яких допоможе зберегти позитивні думки та емоційну стабільність.

Наповніть свій час у карантині змістовними, ресурсними і ціннісними активностями

Вплив умов карантину на наше психічне здоров’я та самопочуття не варто недооцінювати. Життєва ситуація, у якій ми опинилася є не звичною для усіх нас, вона мобілізує в нас сили, щоб справлятися з власним стресом та підтримувати значимих для нас людей. Саме тому важливо спробувати не розпорошувати власний час та енергію на питання, які вирішити не можливо, зміни, які не настануть раніше визначеного для них часу, й на конфлікти, яких можна уникнути. Цілі, які ви ставите перед собою або ж приймаєте для себе від оточення мають бути реалістичними, зрозумілими й чіткими. Це наповнює їх сенсом, а результати подоланих викликів сприймаються як винагорода.

Активності, якими плануєте наповнити свій день можуть бути різні, проте важливо, щоб одні (як то постійне намотування кроків у стрічці соціальних мереж чи новин) не перетягували на себе увесь ваш ресурс.

Створіть зручні умови для себе та оточуючих

Згадайте ситуації, коли вам потрібно було щось знайти, водночас у вас горіли «дедлайни» по одній справі, а поруч хтось вимагав уваги по іншій. Згадали, відчули… тепер можете видихнути. Навіть якщо раніше ви і були успішні у таких «забігах», в умовах карантину, вони найбільш шкідливі. Щоб цього уникнути найкраще скористатися принципом «мінімалізму та лаконічності». Насправді багато речей впродовж карантину можуть абсолютно не знадобитися, проте вони можуть займати місце як фізично, так і психологічно у вашій голові. Іншими словами ми завжди думками повертаємося до справ, які не закінчили чи відклали. Це ж справедливо і для загального побуту.

Спробуйте (разом з родиною, якщо є така можливість) відкласти більшість справ на день й прибирати у квартирі, кімнаті, на столі… Усі речі якими ви не користуєтеся хоча б раз впродовж дня відкладіть подалі, інші покладіть в межах оптимальної досяжності. Для декого є корисним навіть наклеїти стікери, щоб позначити де що лежить, особливо якщо це стосується робочих документів.

Обговоріть, розплануйте та дотримуйтесь графіку навчання чи роботи

Після того як буде досягнутий консенсус у речах та оточуючому вас просторі, важливо обговорити з родиною або з тим ким проживаєте певні домовленості, правила та обов’язки. Чим чіткіше вдасться домовитися, тим легше буде в подальшому. Будьте терплячими й приймайте те, що людям навколо вас (та й вам самим) не завжди подобатимуться ці зміни. Відчуття втрати певної свободи викликає в нас додатковий стрес, саме тому важливо пояснити з якою метою ви це пропонуєте й можливо наголосити, що це не система покарань чи обмежень, а виправдана у таких обставинах необхідність. Графік чи то режим, сприятиме тому, що буде менше витрачатися час на зайве планування чи метушню на кшталт «за що ж хапатися у першу чергу». Почуття безпеки та контролю, яке ви відчуєте коли почнете дотримуватися встановлених спільно правил, також сприятиме зближенню, уникненню зайвих конфліктів та у разі чогось може слугувати останнім аргументом у непорозуміннях.

Почніть з простих речей, наприклад розпорядку дня, який включатиме час на прокидання, ранкову гігієну, для фізичної активності чи ранкових ігор, час для спільного приготування сніданку й його смакування, далі час для навчання та роботи (з перервами кожні 30-40 хв на 10-15 хв) й так до обіду. Ви самі організовуєте свій час, проте важливо усвідомити, що в ньому має знайтися місце для усіх, особливо для дітей.

Плануйте наперед, щоб заощадити сили та енергію

Як би це не звучало дивно, проте планування наперед є не просто корисною рекомендацією, а й дійсно дієвим ресурсом. Уявіть, що ви збираєтесь у магазин не плануючи щось конкретно придбати в ньому (точніше у вашій голові 1000 та 1 річ, яку придбати необхідно), по завершенню закупів ви з дивом розумієте, що витратили на це більше часу й можливо навіть значно більше коштів. А тепер перенесіть це на побутову рутину й ви помітите, що насправді дуже багато часу витрачається на обдумування та смакування ідей на кшталт «а якщо…» чи опанування тривоги, що час спливає як пісок крізь пальці.

Для початку спробуйте з вечора скласти меню, яке будете готувати на наступний день й перегляньте чи достатньо у вас для цього продуктів, або ж поставте собі чіткі завдання, які стосуються вашої роботи чи навчання. Запишіть це у список, наприклад на телефон, або краще на стікер, який ви повісите на видноті. Такий список не повинен бути великим, цілком достатньо 4-5 досяжних впродовж дня пункти (запропонуйте це ж для кожного члена вашої родини). Для дітей пункти мають бути короткими, лаконічними, без підпунктів та обов’язково узгодженими з ними. Водночас не впадайте до самоіронії, щоб записати щось по типу: випити 3 чашки кави чи сходити в душ. Коли ж завдання будуть досягнуті не забутьте подякувати собі чи похвалити дитину, і, по можливості приємно винагородити, особливо якщо виконане завдання було складним.

Не відкладайте на потім те, що можете зробити впродовж наступних 15 хвилин

Прокрастинація не завжди «найкращий товариш», проте дуже спокусливий і вигадливий. Особливість прокрастинації в тому, що вона обманюючи наш мозок швидким розслабленням, відтерміновуючи зробити щось на потім, прокладає «трамвайні рейки» на нейронній мапі. Чому саме «трамвайні»? Через те, що чим частіше ми прокрастинуємо, тим важче нам зійти з них, а якщо й трапляється така ситуація, то вона радше виглядає як аварія, ніж запланована зміна маршруту. Відходячи від метафор, це створює додаткову напругу та когнітивне навантаження на наш мозок. Проте, якщо взяти за правило цю рекомендацію, ви зможете помітити, що таких «трамвайних маршрутів» у вашому житті стане менше, і відповідно знизиться аварійність.

Якщо ж ситуація вимагає від вас відкласти щось, то заплануйте час коли ви повернетесь до цієї справи. Якщо ж вона одна з пунктів вашого переліку активностей на сьогодні, не спішіть її одразу викреслювати й вписувати на наступний день, спробуйте знайти для неї час впродовж цього дня. Також будьте обережні з думками на кшталт «або все, або нічого» чи «я мушу». Вони, як правило, не є помічними, а часом і контрпродуктивні, й можуть підживлювати почуття тривоги, спровокувати гнів чи обурення.

Не приховуйте та обговорюйте свої думки чи емоції, щодо режиму та завдань

Багато проблем психічного здоров’я загострюються під час перебування в умовах карантину чи самоізоляції. На разі достатньо багато інформації про зростання тривожних та депресивних розладів, проте інша сторона залишається не помітною за межами родин – сімейні стосунки. Проблеми у сімейних та соціальних стосунках є одним з найпоширеніших наслідків перебування людей в умовах обмеження свободи (насправді існує багато фільмів й книжок, де показано проте як змінюється поведінка й стосунки між людьми коли вони потрапляють в умови ізоляції). Проблеми у родині можуть виникати через страх за їх здоров'я, через обурення, що вони не турбуються про ваше, втому від численних спроб заспокоїти літніх батьків та забезпечити стабільність дітям під час віддаленої роботи, стрес через проживання далеко від сім'ї чи у випадку захворювання потреба у додатковій ізоляції від сім'ї та друзів. У цей час провокуючими факторами стають буденні справи й додаткові зобов’язання, які підіймають увесь «мотлох» з сімейних скринь та викривають скелетів у шафах.

Щоб зменшити напругу й знизити ризик виникнення конфліктів, говоріть з рідними або тим кому довіряєте. Під час кризи нормально відчувати пригнічення, занепокоєння, розгубленість, страх чи гнів. Не намагайтеся приховувати власні емоції від дітей чи членів сім'ї. Навіть, якщо ви нічого не говорите й думаєте, що вони не вміють читати вашого обличчя, пам’ятайте, що ми завжди відчуваємо, коли поруч з нами хтось боїться, напружений від очікування чи готовий до «превентивної» атаки (зірватися у будь який момент у спалаху гніву). Водночас недомовки й очікування, що хтось прочитає наші думки, тільки підсилюють недовіру та руйнують почуття безпеки. Говорити про свої емоції не свідчить, що ви слабка чи егоїстична людина.

Пам’ятайте, що робота та навчання не повинні стати втечею від життєвих викликів.

Психологічні особливості дітей дошкільного віку

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка
* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.
* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.
Шановні батьки!
Не забувайте основні аксіоми виховання!
1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми
Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.
- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.
- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.
- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.
- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Психологічна валіза для батьків - «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність. 
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

Зовсім не слід:
 змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
 оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
 “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.
Необхідно:
 прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
 Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.
Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
 що знає дитина про себе (прізвище, імя, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
 що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
 що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
 що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.
Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.
* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
* Не бийся без причини.
* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
* Намагайся бути акуратним.
* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.
Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:
• порушена звуковимова;
• обмежений словниковий запас;
• погано розвинений фонематичний слух;
• порушений граматичний лад мови.
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.

               "Як підготувати дитину до дитячого садка"

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї, як і навички гігієни.

Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе

Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

Чинники, що впливають
на адаптацію дитини до ДНЗ

1. ВІК ДИТИНИ

Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому періоді дитина поступово входить в рамки інтересів сімейного кола. Цього немає в період 3,5-4 років. Адаптаційний період дуже проходить важко. Малюк відчуває паніку, неприйняття. Дитина відмовляється приймати допомогу дорослого. Знаходячись у нервовому збуджені дитина не відчуває голоду. Повернувшись додому малеча , перше що відчуває – неймовірне полегшення та відчуття голоду. Дає про себе знати і нервове напруження: в дитини все викликає сльози, не може відпустити маму ні вдень ні вночі, довго не може заснути, часто прокидається з плачем. Таке не проходить безслідно, і як результат – через 3-4 дні дитина захворіє.

2. ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.Умовно таких дітей поділяють на 3 групи. - Більшість дітей. Вони різко, бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ. Голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються, кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей. Малюк може притихнути, щоб через 4-5 хвилин з новою енергією знову плакати. Діти з такої групи звикають до 30 днів. - Деякі діти. Після розлуки з мамою замикаються, стають насторожені, напружені. В них вистачає сил тільки на те, щоб забитися в який куточок, щоб ніхто їх не трогав. Ці дітим ледь стримують плач, їх погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. Як тільки маму бачать зразу біжать до неї і плачуть. Адаптація триває 2-3 місяці. - Комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитсадка, вони беруть ініціативу в свої руки як з іншими дітками так і з дорослими. Протягом дня розповідають дорослим все, що знають. Самостійно роздягаються, їдять, у ліжку лежать спокійно. Адаптація триває 4-5 днів.

3. ДОСВІД ДИТИНИ

Малюк із сім’ї, де є бабуся, дідусь тітонька,дядя, брати та сестри вмііє по-різному поводитися з різними членами сім’ї, знає чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайомі місця. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть маленькому сімейному колі. Їх коло спілкування обмежене. У дитини закріплюється невід’ємний зв’язок з мамою: залишившись на деякий час без неї, впадає в паніку. Адаптаційний період важкий і може стати причиною неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися і починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити, замовкає – хоч і уже почала говорити.

4. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛЮКА

Якщо дитина активна , має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко. Інший малюк полвільний, любить гратися наодинці, шум та голосні розмови дратують його. Він хоч і вміє асм одягатися та їсти, але це робить повільно. Усе це відкладає відбиток на його ставленні до навколишнього середовища. Такій дитині потрібно більше часу на на адаптацію. Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійні умови, з розумінням ставитися до безпідставних вередувань малюка, більше гуляти з ним, займатися цікавою діяльністю. Слід раніше вкладати дітей спати, в цей період менше ходити вгості.

ОГОРНІТЬ СВОЮ ДИТИНУ ЛЮБОВ’Ю ТА БЕРЕЖІТЬ ЇЇ НЕРВОВУ СИСТЕМУ!

                                                     Як батькам спілкуватися з дитиною в період адаптації до ДНЗ

1. У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування дитини в садочку: будіть дитину лагідними словами, м’якими дотиками рук, поцілунками.
3. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде також цікаво, як і дома, там багато хороших діток, нових іграшок…

4.Не погрожуйте дитині садочком як покаранням за гріхи та неслухняність.

5. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: проситися на горщик, користуватися носовичком, мити руки, їсти.

6. Забезпечуйте єдність виховного процесу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це робити, а що не можна і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретного ви вимагаєте від неї.

7. Цікавтеся у вихователів, як ваша дитина грається, як спілкується з іншими дітками.

8. Обов’язково повідомляйте вихователів про звички вашої дитини, особливості здоров’я, поведінки, як лагідно називаєте вдома свою дитину.

9. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садочка не припав на епікризні періоди: 1 рік та 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 9 місяців,3 роки.

10. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські подбають про неї.

Пам’ятка батькам, дитина яких вперше відвідує дитячий садок

• Давати позитивні настановлення, підтримувати бажаннядитини йти в садок.
• Дитина має відчувати повне розуміння між батьками тавихователями, тоді вона швидше звикає.
• У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2години.
• Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування садка,побудьте з нею певний час на прогулянці, до обіду, при потребі - залишитеся начас вкладання дитини до сну.
• Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку.

• Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім’ї.
• Наблизьте домашній режим до садкового.
• Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичоксамообслуговування.
• Бережіть нервову систему дитини.
• Повідомте педагога про індивідуальні особливості вашогомалюка (як любить засипати, що любить їсти, які продукти харчуванняпровокують алергію і таке інше).
• Проконтролюйте: аби початок відвідування дитячого садка не прийшовся на епікризні терміни: 1рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
• Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
• Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини зраннього віку, привчайте її до ситуації, в якій треба змінювати формиповедінки.
• Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичоксамообслуговування.

                 Консультація для батьків: "Дитина і дорожний рух"

У родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною, погуляти, навчити читати або малювати, відправити його в спортивні секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин в день, півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку, особливо на вулиці.

Досить вивчити "історії хвороб" дітей, що постраждали від травм, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, поговорити з лікарем-хірургом або травматологом, щоб зрозуміти просту істину - з кожних двадцяти випадків дев'ятнадцять, виявляється, типові (часто повторюються) виникають у тих самих стандартних ситуаціях, число яких не так уже велике. Ситуації ці можна знати, а поведінці в них — навчити. Та все ж нещастя можна запобігти!

Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я». Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона зобов'язана не просто їх знати – у неї має сформуватися навичка безпечної поведінки на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, все ж переходьте дорогу там, де це дозволено Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся швидкісного режиму; користуйтеся ременями безпеки й не дозволяйте перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Приклад батьків буде куди ефективніше, ніж сотні разів повторені слова «не ходи на червоне світло».

Навчайте дітей умінням орієнтуватися в дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці, обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього руху, ваша дитина буде діяти так само!

Пам’ятайте, що ви стаєте учасником дорожнього руху не на проїзній частини вулиці, а ще тротуарі. Тому відправляючись у школу з малюком, поясніть йому, що потрібно бути уважним з перших же кроків, виходячи з під'їзду будинку. Пройдіть із ним увесь шлях і намагайтеся показувати найнебезпечніші ділянки на дорозі. Відзначте ті моменти, які виникають при посадці в громадський транспорт і, особливо, при виході з автобуса або тролейбуса.

Навчіть своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги!

Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині: ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ!

Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо!

Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні і вікові особливості дітей.

Психологічні особливості дітей

У малюка дошкільного віку обмежене поле зору, тому він не може навіть приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. Зрозуміти, з якою швидкістю рухається авто, здатний навіть не кожний школяр.

Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це не значить, що вона його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто малюк просто не помічає транспортний засіб.

У перехідному віці виникають інші труднощі - підліткові властиве нехтування небезпекою. Він певен, що з ним не відбудеться те, що трапляється з іншими. І, не дивлячись по сторонах, без остраху виходить на дорогу.

А малята в дошкільному й молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу. Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя. Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину. Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю, прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидке оцінити обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків.

1. Усі ми живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг, переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них.

Варто звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення, ускладнює процес навчання й виховання.

От чому із самого раннього віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи форми й методи навчання найбільш придатні для їхнього віку. У цьому повинні брати участь і батьки, і заклади освіти: в дитсадках, школах та інших освітніх установах.

У процесі навчання дітей правилам дорожнього руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх ситуаціях.

1. Навичка зосередження уваги– це межа, перед якою необхідно зупинятися, витримувати паузу, для психологічного орієнтування у зв'язку з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки не тільки очима, але й думкою.

2. Навичка спостереження – дитина повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини, сприймати їх як потенційну небезпеку.

3. Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну частину, поспіх і сум'яття необхідно залишити на тротуарі, дотримуватись повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які потрібні для переходу дороги.

Пам’ятайте, всі ці поради та, головне, знання Правил дорожнього руху та поведінки на дорогах, допоможуть уникнути небезпечних ситуацій - збережуть Ваше здоров’я та життя!

                                                                                                 «Літо з користю для розуму»

Літо - сприятливий період не тільки для відпочинку і зміцнення здоров'я дітей, але і для їх психічного розвитку. У цю пору року діти з допомогою дорослих можуть розширити свої уявлення про навколишній світ, розвинути увагу, пам'ять, спостережливість, вміння порівнювати, узагальнювати, класифікувати, збагатити словниковий запас, а також проявити творчі здібності. Все це дуже важливо для їх емоційного і морального благополуччя і підготовки до шкільного навчання. Під час спільного дозвілля раджу:

1.Знайомити дітей з природними явищами, що відбуваються влітку в неживій і живій природі. Вчити бачити природні взаємозв'язки. (Наприклад, хмари на небі, значить, буде дощ.Квіти кульбаби закриті в похмуру погоду або ввечері тощо)

2. Гуляючи в парку і лісі, спостерігати за різними представниками тваринного світу, розглядати дерева, чагарники, квітучі трави. І обов'язково пропонувати дитині розповісти про те, що він побачив. Що росте в лісі (у полі, на лузі), хто там живе? Виховувати дбайливе ставлення до природи.

3. Розглядати рослини, називати їх частини: стовбур, гілка, листки, квітка, плід, корінь, пелюстка, . Вчити розрізняти та називати кілька видів дерев і чагарників. Порівнювати їх, визначаючи подібність і відмінність. Наприклад, порівняти клен і березу, ялину і сосну, бузок і горобину.

4. Проводити дидактичні ігри: «З якого дерева листок», «Знайди такий же лист », «Впізнай і назви» (дерево, кущ, на картинці або в природі), «Що зайве?».

5.Вчити розрізняти та називати кілька видів польових та садових квітів. Дидактична гра на угрупування квітів «На лугу - на клумбі».

6. Вчити вірші про квіти і дерева: Е. Благинина «По малину», «Горобина», Тобто Сєрова «Дзвіночок», «Конвалія», «Кашка», «Кульбаба», В. Токмакова «Ялини», «Берези», «Сосни», «Дуб»,З. Александрова «Букет».

Читати розповіді про рослини і розмовляти з їх змістом: А. Онегов «На лісовій галявині», М. Пришвін «Золотий луг» та інші.

7.Відпочиваючи на річці, озері, морі теж розвивайте дитячу спостережливість та вміння порівнювати. Чим схожі, чим відрізняються ці водойми? Поясніть, що таке протягом, береги, хвилі, прибій. Спостерігайте за малюком за рибками, чайками.

8. Влітку створюйте дітям умови для ігор з природним матеріалом (шишками, камінчиками, листям, гілочками, піском, глиною тощо) Діти вчаться використовувати предмети - заступники (наприклад, паличку замість ложечки для ляльки, камінчики, замість цукерок для неї). Це розвиває фантазію та творчі здібності.

9. Навчайте дитину розрізняти і правильно називати величини предметів і об'єктів, а не тільки «великий - маленький». Наприклад, стовбур товстий і тонкий, дерево високе і низьке, гілка довга і коротка, річка широка, а струмок вузький і т. д.

10. Різноманітність літніх фарб, допоможе вчити з дітьми назви кольору, в тому числі і відтінків. Пограйте з ними так: «Різні барви літа», «Кольорові фони», «Збери однакові за кольором».

11.Вчіть орієнтуватися в просторі. Цьому допоможе дидактична гра «Сховай іграшку» (під стілець, на полицю, за спину, тощо),«Роби, як я скажу» (два кроки вперед, один крок вправо, підніми ліву руку вгору, закрий правою рукою ліве око і т. д.).Орієнтуватися на площині аркуша навчать завдання типу: « Поклади в центр листок клена, в правий верхній кут - шишку їли, в лівий верхній кут - шишку сосни, правий нижній кут - ромашку, в лівий нижній кут - волошка».

12.Упражняйте дітей в рахунку до 10 і назад, знову ж таки використовуючи природний матеріал (шишки, камінчики, пелюстки, листя тощо).

13.Вчіть дітей порівнювати. Наприклад, дерево і колода, птицю і літак, ромашку і дзвіночок, яблуко і грушу, дівчинку і ляльку. У чому їхня відмінність і є схожість? Чому? Вчіть дитину доводити свою думку.

14. Працюючи на городі і у фруктовому саду, дайте дітям на наочному прикладі зрозуміти процес вирощування рослин з насіння, розкажіть про залежність їх росту від природних умов (світла, вологи, тепла). Вчіть спостерігати за ростом і дозріванням овочів, фруктів і ягід і залучайте до посильної допомоги.

15 .Вчити дітей щодня розповідати про погоду, про те, що вони побачили, чим займалися. І якщо малюк допускає помилки у побудові речень, виправте її. Це сприяє розвитку граматичного ладу і зв'язної мови дитини.

16.Розвивати мовне дихання дитини, пропонуючи подути в соломинку або на кульбабки, надували кульки або мильні бульбашки.

Все це сформує у дітей цілісне уявлення про літо як про пори року, розширить їхній кругозір, розвине інтелект і допитливість, долучить до дивовижного світу природи. І, що особливо важливо, спільне дозвілля, спільні справи та ігри зближують дітей і батьків, покращують домашній мікроклімат і сприяють зміцненню сім'ї.

                                                                                       КОНСУЛЬТАЦІЯ ПРО НАСИЛЛЯ В РОДИНІ

Світ – це дзеркало, і воно повертає кожному його власне зображення.

В. Теккерей

Родина — це група осіб, пов'язаних між собою шлюбом, народженням, фактом уси­новлення (удочеріння) та іншими формами прийняття дітей на виховання, які прожи­вають разом, ведуть спільне господарство і мають взаємні права й обов'язки.

Членами родини є:

• подружжя;

• батьки (мати, батько) і дитина (діти);

• усиновителі (усиновитель) і усиновлений;

• дід (баба) й онук (онучка);

• вітчим (мачуха) і пасинок (пасербиця);

• брати й сестри;

• фактичні вихователі й вихованці.

Членами родини є також і інші особи, які проживають ра­зом, ведуть спільне господарство і виявляють взаємну турботу, характерну для членів родини. Законодавство України визначає й інші підстави для виникнення сімейних стосунків.

Насильство в родині — це будь-які навмисні дії одного члена родини щодо іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи громадянина й завдають шко­ди його фізичному, психічному здоров'ю, а також розвитку дитини.

Воно може виникнути між: подружжям (чоловік - дружина, у переважній більшості випадків насильство чинить чоловік, хоча буває і навпаки); батьками і неповнолітніми дітьми (кривд­никами можуть бути як батько, так і мати). У тих випадках, коли мати сама є жертвою насильства, вона може бути «про­міжною ланкою» — прагнучи компенсувати своє принизливе становище жертви, вона зриває злість на слабших за неї — ді­тях. Також часті випадки насильства між дітьми в одній родині (такі стосунки, як правило, виникають на тлі насильства між дорослими членами родини й можуть набирати різноманітних проявів — старші діти кривдять молодших, брати — сестер, діти можуть об'єднуватися для насильства над кимось одним із дітей; трапляється насильство між зведеними братами й сес­трами). Домашнім насильством вважається і насильство щодо колишнього чоловіка чи дружини, якщо після розлучення вони проживають разом.

Звичайно, бувають і інші види насильства в родині, але пе­рерахування усіх можливих варіантів не є нашим завданням.

Форми жорстокого поводження з дітьми в сім'ї

Жорстоке поводження з дітьми (а це неповнолітні громадяни від народження до 18 років) означає будь-яку форму поганого ставлення батьків, опікунів, піклувальників, інших членів сім'ї щодо дитини.Форми насильства, заподіюваного дітям, є негативним свід­ченням витонченості та хворобливої уяви дорослої людини.Задоволення потреби дитини в любові й прихильності на­стільки ж важливе для її нормального розвитку, як і забез­печення фізичних потреб. У деяких сім'ях про дітей добре дбають фізично, але при цьому вони страждають від емоційної зневаги.Не менш поширена проблема експлуатації дітей. Чимало батьків примушують своїх дітей до важкої роботи, використо­вують їх як слуг, вважають їх своїми підлеглими, заохочують до злодійства, проституції тощо.

Чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми:

Фізичне насильство — це навмисне завдання фізичних уш­коджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помеш­кання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного та психічного здоров'я. Фізичне насильство — це ляпаси, штов­хання, опіки, удушення, грубе хапання, удари кулаком, кидання в дитину предметів, погрози зброєю, позбавлення їжі або пиття, викручування рук тощо. Звичайно, такий список не може бути вичерпним.

Фізичне насильство можна розпізнати за зовнішнім виглядом дитини та характером травм:

• зовнішні ушкодження, які мають специфічний характер (відбитки ременя, сигаретні опіки тощо);

• ушкодження внутрішніх органів або кісток, які не могли бути наслідком нещасних випадків;

• травми голови, шиї, тулуба, грудей;

• забиті місця, подряпини, розриви м'язів;

• синці на різних стадіях заживання.

Систематичне фізичне насильство можна розпізнати за особ­ливостями психічного стану та поведінки дитини:

• страх фізичного контакту з дорослими;

• прагнення приховати причину травм;

• тонкосльозість, самотність, відсутність друзів;

• негативізм, агресивність, жорстокість щодо тварин;

• суїцидальні спроби;

• коли пояснення про причини тілесних ушкоджень неправ­доподібні, коли скарги звучать невиразно.

Сексуальне насильство (або розбещення) — це залучення ди­тини з її згоди (або без такої) у сексуальні дії з дорослими задля задоволення або вигоди останніх. Це може бути:

• нав'язування сексуальної близькості;

• нав'язування фізичного контакту з ерогенними зонами, іншими частинами тіла;

• нав'язування особливих видів сексуальних контактів.

Згода дитини на сексуальний контакт не дає підстав вва­жати його ненасильницьким, оскільки дитина не має свободи волі й не може передбачати всіх негативних наслідків.

Сексуальне насильство над дітьми — це всі види статевого зв'язку, як нормального, так і збоченого. Найчастіше насильство чинять щодо дуже малих дітей, які ще не можуть зрозуміти природу акту, не здатні емоційно та фізично протистояти такій поведінці.

Сексуальне насильство можна запідозрити при таких особли­востях зовнішнього вигляду, хворобах і травмах дитини:

• ушкодження в районі статевих органів;

• захворювання, що передаються статевим шляхом;

• вагітність.

Сексуальне насильство можна розпізнати за такими особливос­тями стану й поведінки дитини:

· нічні кошмари, страхи;

· сексуальні ігри, невластиві вікові знання про сексуальну поведінку;

· прагнення повністю закрити своє тіло;

· депресія, низька самооцінка;

· проституція, безладні статеві контакти.

Психологічне (емоційне) насильство — це періодичний, тривалий або постійний психічний вплив на дитину, спря­мований на навмисне приниження її честі й гідності, що стає причиною образ, страху, непевності в собі, гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис характеру.

До психологічних форм насильства належать:

· примус до принизливих дій;

· заподіяння шкоди домашній тварині, яку дитина любить, задля помсти або залякування;

· відкрите неприйняття та постійна критика дитини;

· словесні погрози (фізичного чи іншого насильства над дитиною або близькими людьми);

· погрози розповісти всім про особисті справи й таємниці дитини;

· зауваження в образливій формі, які принижують гідність дитини;

· одноразовий грубий психічний вплив, що викликав у ди­тини психічну травму.

Психологічне насильство можна запідозрити за таких особли­востей стану й розвитку дитини:

• агресивність;

• затримка фізичного й розумового розвитку;

• нервовий тик, енурез;

• постійно сумний вигляд;

• різні соматичні захворювання.

Відзначимо, що всі інші форми насильства неодмінно завда­ють шкоди психіці потерпілих.

Зневага до потреб дитини — це відсутність елементарної турботи про дитину, від чого порушується її емоційний стан і з'являється загроза здоров'ю або розвитку.

До нехтування елементарними потребами дитини належать:

• відсутність адекватного віку й потреб дитини: харчування, одягу, житла, освіти, медичної допомоги;

• відсутність належної уваги й турботи, в результаті чого дитина може стати жертвою нещасного випадку.

Брак турботи про дитину може бути ненавмисним: наслід­ком хвороби, безробіття, хронічної бідності, недосвідченості батьків або їхнього неуцтва, стихійних лих або соціальних потрясінь.

Нехтування потребами дитини можна запідозрити при такому стані та поведінці дитини:

• постійний голод;

• санітарно-гігієнічна занедбаність;

• крадіжки їжі;

• вимоги ласки й уваги;

• низька самооцінка, низька успішність;

• агресивність та імпульсивність;

асоціальна поведінка, аж до вандалізму.

Наслідки фізичного та сексуального насильства над дітьми

Насильство само по собі залишає грубий слід у психіці дитини. Характер і глибина порушень особистості в результаті насильства залежать від віку і рівня розвитку особистості. Особливе значення має наявність та рівень прив’язаності жертви до агресора. Якщо насильником є стороння людина, психологічні наслідки носять менш гострий і стійкий характер, бо ж у подібній ситуації велику роль відіграє підтримка близьких, особливо матері. Насилля, пережите у сім’ї впливає на весь подальший психічний розвиток дитини. У випадку домашнього насильства наслідки можуть бути більш серйозними, оскільки розвиток дитини значною мірою відбувається крізь призму досвіду її батьків. Від них залежить її інтелектуальний, емоційний та соціальний розвиток, уявлення про світ і про себе. У нормі сім’я сприймається людиною як безпечне місце, а батьки на несвідомому рівні розглядаються дитиною, як захисники. Тому, якщо насильницькі дії здійснює хтось із батьків, дитина приходить до висновку, що родина не може або не хоче її захищати. Насилля з боку батьків сприймається як підла зрада, світ перестає бути стійким та безпечним. Виникає тривога, зменшується здатність довіряти іншим людям, з’являється відчуття неможливості контролювати те, що відбувається... Весь розвиток дитини спотворюється, як у кривому дзеркалі, адже для дитини які батьки, так і весь світ, і вона сама.

Спільні риси фізично та сексуально скривджених дітей.

Реакції на травматичний стрес.

Дитина – жертва насилля – може відчувати страх, пригніченість, тривогу, безпомічність, мати поганий апетит, психосоматичні розлади, страждати порушенням сну. Такі діти генералізують свій страх перед насильником і часто переносять свої фобії на дорослих чи інші авторитетні фігури – „тих хто має владу” – ватажків, лідерів дитячих груп.

Параноїдальні реакції на підозрілість.

Діти, які зазнали фізичних чи сексуальних знущань, які зіткнулися зі зрадою, насильством з боку батьків, однолітків, членів вуличної групи, мають значні труднощі у встановленні довірливих стосунків з оточенням, особливо дорослими.

Занижена самооцінка.

Внаслідок хронічного фізичного та емоційного кривдження діти навчаються ставитись до себе з такою ж неприязню та зневажливістю, з якою ставились до них їх кривдники. У жертв сексуальних домагань у сім’ї низька самооцінка базується на почутті сорому і провини, поєднаними з безпорадністю і усвідомленням неможливості «повернути все, як було».

Депресія та суїцидальна поведінка.

Значна кількість фізично скривджених дітей демонструють само руйнівну поведінку у вигляді самоскалічення, спроб суїциду, суїцидальних думок або погроз. Схильність до неусвідомлюваної „відмови від себе” може виявлятися у бравурній, ризикованій поведінці, вживанні наркотичних речовин нюханні клею.

Імпульсивність та порушення саморегуляції.

Ця проблема більш поширена серед жертв фізичного кривдження, хоча властива всім категоріям жертв насильства. Відзначаються агресивність, асоціальна та безконтрольна поведінка. Дитина стає схильною до різких змін настрою і спалахів агресивності.

Знижена здатність до навчання.

Для жертв сексуального насилля перешкодою стають труднощі у концентрації уваги через занепокоєння своїм становищем.

Застосування примітивних захисних механізмів.

Фізично та сексуально скривджені діти вдаються до примітивних захисних механізмів, таких, як відмова, проекція, ізоляція від афекту, дисоціація, відчайдушні спроби викинути із пам’яті травмуючи події. Діти не усвідомлюють, що в одній особі, котра їх кривдила можуть поєднуватися і гарні і погані риси. Для них людина або добра, або зла. У відчайдушних спробах захистити своє уявлення про „гарних” батьків чи інших значимих осіб, дитина намагається заперечити насильство і захистити себе від усвідомлення ворожості з боку агресора. Дитина може раціоналізувати кривдження, уявляючи себе провокатором насильства.

Симптоми істерії та дисоціації.

Симптоми істерії свідчать про намагання дитини „відгородитись” від згадок про травму. Зміцнення реакції та істеричні напади особливо характерні для жертв сексуального кривдження.

Ознаки ранньої дисоціації у дітей: наявність уявного партнера, забудькуватість з періодами амнезії, надмірне фантазування та марення наяву, лунатизм, запаморочення.

Складні порушення особистості

Специфічні наслідкифізичного насильства

- Інтелектуальні та мовні порушення.

- Порушення центральної нервової системи.

- Гіперагресивна та імпульсивна поведінка.

Наслідки сексуального насильства

Сексуальне насильство над дитиною – це залучення належних, незрілих дітей і підлітків у сексуальні дії, значення яких вони не розуміють, на які не можуть дати свідомої згоди. Сексуальне насильство призводить до особливо серйозних наслідків, якщо воно супроводжується болем чи травмою.

Спеціалісти, які працюють з дітьми, котрі зазнали сексуального насильства, описують такі прояви, як:

· страх повторення насильства (дитина живе в очікуванні насилля, що, наприклад, заважає концентрації уваги, призводить до зниження здатності сприймати і засвоювати інформацію, а це, у свою чергу, погіршує становище дитини і об’єктивно і суб’єктивно);

· страх перед тим, що оточуючі дізнаються про те, що відбулося (це тісно пов’язано з почуттям сорому);

· сором та почуття провини (багато дітей вважають, що якимось чином заслуговують на насилля);

· розлади емоційної сфери (підвищена тривожність, часті зміні настрою, пригніченість, схильність до сліз, спалахи гніву, роздратованість);

· порушення сну;

· неприйняття власного тіла;

· порушення спілкування (почуття самотності, ізольованості);

· занижена самооцінка, невпевненість у своїх силах, почуття безпорадності;

· психомоторні порушення (головні болі, болі в животі, нудота, шлунково-кишкові розлади, ВСД);

Домашнє насильство: юридичний підхід

Наведене вище визначення насильства є широким і недостат­ньо конкретним для застосування на практиці правоохоронними органами. Тому пропонуємо інше визначення, адресоване саме для практичної роботи правоохоронних органів з попередження домашнього насильства й покарання винних. Його сформулю­вав юрист міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл» Марія Шкарлат, яка, спеціально вивчала цю проблему:

«Насильство в родині — це правопорушен­ня або злочин, яке чинить один із членів родини щодо інших членів родини або осіб, які можуть бути визнані як члени родини. При цьому членами родини є: чоловік, дру­жина, діти, батьки (один з батьків) чоловіка (дружини), а також інші особи, які постійно проживають разом зі згаданими особами й ведуть із ними спільне господарство».

Відповідно до цього визначення насильство в родині — це насильство, що відбувається між:

· чоловіком і жінкою, які перебувають у шлюбі;

· батьками і дітьми незалежно від віку;

· батьками одного з подружжя чи іншим членом родини, який не є їхньою дитиною (між тестем або тещею й зятем, між свекром або свекрухою й невісткою);

· особами, які немають згаданих зв'язків або їх втратили, але ведуть разом спільне господарство і проживають в одному приміщенні.

Дії, які можна кваліфікувати як домашнє насильство, мають ознаки злочинів, висвітлених у таких статтях Кримінального ко­дексу України:

· ст. 115 ч. 1 «Умисне вбивство»;

· ст. 115 ч. 2 «Умисне вбивство»;

· ст. 120 «Доведення до самогубства»;

· ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження»;

· ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження»;

· ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження»;

· ст. 126 «Побої і мордування»;

· ст. 129 «Погроза вбивством»;

· ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення лю­дини»;

· ст. 152 «Зґвалтування»;

· ст. 153 «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом»;

· ст. 155 «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості»;

· ст. 296 «Хуліганство».

Крім того, таке правопорушення як насильство передбачене ст. 173 «Дрібне хуліганство» і ст. 184 «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей» Кодексу України про адміністративні правопорушення. Докладніше про це можна прочитати в розділі «Відповідальність за скоєння насильства».

Поняття «домашнє насильство» поки що не є поширеним у юридичній літературі. Водночас вживаним є поняття «пра­вопорушення на побутовому ґрунті». Важливо усвідомити зв'язок і співвідношення цих понять. Правопорушення на побутовому ґрунті — це правопорушення, які відбуваються внаслідок неприязних стосунків, що виникли в результаті спільного проживання. Ці правопорушення мають насиль­ницький характер, але не обов'язково стаються між членами однієї родини. З іншого боку, не кожний акт домашнього насильства є правопорушенням, але кожен акт домашнього на­сильства, що є правопорушенням, водночас є правопорушення на побутовому ґрунті.

Гіперактивна дитина


Давайте обговоримо можливості гри при побудові спілкування близьких людей (перш за все батьків) з гіперактивною дитиною, а також роль педагога в корекції його поведінки.



Рекомендації батькам

Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.

Яким має бути зміст цих ігор?

Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне.
Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або гри на узгодженість спільних рухів типу "Насос", "Кузня".
Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.).
Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.
Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякі порушення уваги і самоконтролю, важливо проводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим відрізняються", "Знайди "зайве" та ін.
Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу "Встигай". Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорити", "Підлога, ніс, стеля", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.
Остання група рекомендацій, використовувана в спільній з дітьми діяльності, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно насичене життя дитяти в сім'ї.



Деякі прийоми поведінки


В цілому прийоми модифікації поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:

• У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся "позитивної моделі". Хваліть її, коли вона на це заслужила, підкреслюйте успіхи. Це укріплює упевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

• Уникайте повторень слів "ні" і не "можна".

• Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.

• Давайте маляті лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).

• Підтримуйте удома чіткий розпорядок дня. Час їди, виконання домашніх завдань і сну щодня повинно відповідати встановленому режиму.

• Уникайте, по можливості, скупчення людей. Перебування в крупних магазинах, на ринках, в ресторанах і т. д. впливає на таку дитину надмірно стимулююче, збуджує дію.

• Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих приятелів.

• Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

• Надайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

• Постійно враховуйте недоліки дитини.

Гіперактивність може стримуватися за допомогою вищеназваних заходів.



Роль педагогів в корекції поведінки дитини


В організації допомоги гіперактивним дітям і їх батькам необхідна і участь педагогів – вихователів, вчителів. І тут роль психолога центру або шкільного психолога неоцінима. Виконання ряду його рекомендацій дозволяє нормалізувати взаємини педагога з "важким" учнем і його батьками, допомагає дитині досягати вищих результатів на заняттях, в навчанні.

Перш за все психолог надає вчителеві, вихователеві докладні відомості про природу гіперактивності, про характер поведінки дітей з гіперактивністю в дитячому саду, школі. Підкреслює, що робота з такими дітьми повинна будуватися на індивідуальній основі, а особливу увагу слід приділяти їх відволіканню під час уроку, слабкій саморегуляції і самоорганізації. Доцільно по можливості ігнорувати зухвалі вчинки і заохочувати хорошу поведінку дитини.

Під час занять або уроків важливо обмежувати до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому, зокрема, може сприяти оптимальний вибір місця для гіперактивного учня в групі або в класі за партою – в центрі приміщення напроти столу вихователя, вчителя, класної дошки.

Дитині має бути надана можливість у випадках скрути швидко звернутися за допомогою до педагога. Його заняття необхідно будувати по чітко розпланованому, стереотипному розпорядку, використовуючи для цього спеціальний календар або щоденник.

Завдання, запропоновані на заняттях, слід роз'яснювати дитині окремо або, якщо це в школі, писати на дошці, у жодному випадку не супроводжуючи іронічним поясненням, що робиться це спеціально для "нашого особливого хлопчика" (дівчинки).

На певний відрізок часу дитині дається лише одне завдання. Якщо належить виконати велике завдання, воно пропонується у вигляді послідовних частин, і педагог періодично контролює хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи. Під час учбового дня передбачаються можливості для рухової "розрядки": фізичної праці, спортивних вправ.

Тест на проверку психологической комфортности 
пребывания детей в группе детского сада

                                                 Пам’ятка батькам майбутніх першокласників

 1. При хвилювані,не треба заспокоювати,садити на стілець,а необхідно запропонувати будь- яку фізичну роботу:добігати до дерева,подивитись на його листя,нарвати газетдля пап’ємаше, збігати до скриньки за поштою,просто пострибати (Для серцево-судиної системи-адреналін).

 2. Для розвитку слухового аналізатора можна запропонувати дітям послухати шум за вікном і уявити дії,супроводжуючи ці шуми:дощ,діти бігають по сухому листю,працює газонокосарка,тощо:• Гра „Вартовий”-заплющити очі та вгадати ,хто пройшов мимо(мама,тато,бабуся і т.д.)• Гра „”Вгадай по звуку”-за ширмою проводити різні дії,а дитина вгадує,як виходять ці звуки або придумує свої асоціації (штрихувати олівцем,м’яти кальку або фольгу,переливати воду,пересипатикрупу,натискати мішечок з крохмалем(схоже ,що хтось іде по хрусткому снігу)3. Для розвитку зорового аналізатора:• стежити за освітленістю приміщення;

 • вибір книг при читані,особливо коли дитина сама читає (простий папір,текст великий,чіткий);

 • перерва кожні 15-20хвилин при перегляді телевізора і роботі на комп’ютері. Доцільно:-Вправа моргання;

 -Вправа на розслаблення:дивитися на хмари,знайти лінію горизонту,подивитися на крони дерев; -Вживати продукти ,що містять вітаміни групи А і В,свіже повітря.

 4. Постійна рухова активність:

 • для письма використовувати олівець (середньої м’якості ((1=67мм), поверхня має мати грані ,а не бути кругла),а не кулькова ручка;

 • прогулянка в парку,сквері,лісі);

 • метання предметів;

 5. Постійні зуби-це свідченнятого ,що шлуноково-кишковий тракт готовий до роботи в режимі дорослої людини,тобто коли у дитини 1-6 постійних зубів,вона готова успішно адаптуватися до шкільних умов та витривалості в навчальній діяльності.

 6. Раціональне харчування.

 7. Гігієна шкіри.

 8. Нервово-психічний розвиток:

 • Уникати надмірних навантажень;

 • Не висувати до дитини завищених вимог;

 • Розсудливо оцінювати реальні можливості й сили дитини;

 • Завжди знайти привід похвалити дитину

 • Грамотно організувати її відпочинок(режим)

 • Адекватно ставитися до хвороб дитини.

 Позитивна інформація про школу,а не лякати.Поділитися власним позитивним досвідом.Дати можливість дитині повірити в себе.

 Інтелектуальний         

 Система оволодіння знаннями(тварини,рослини і т.д.).Розвиток пізнавальних процесів.Оволодіння деякими елементарними навчальними навичками.

 Вольовий 

 Вміння мовленням контролювати поведінку

 Моральний       

 Соціальні норми поведінки.Інколи виконувати те,що нам не подобається. Вміння взаємодіяти з іншими.

 ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ.

 1. Вибір вчителя початкових класів.

 Врахувати індивідуальні особливості дитини та вчителя :

 • характер,

 • темперамент,

 • здібності,

 • рукість

 • І.Т.Д;

 ОБОВ’ЯЗКОВО ,щоб особисто дитині СПОДОБАВСЯ вчитель.

 2. Розвиток пізнавальних процесів дитини (пам’ять,увага, мислення, уява,мовлення,дрібка моторика руки);

 3. Позитивне мислення батьків щодо навчання у школі;

 4. Формувати позитивні установки у дошкільника щодо навчання у школі;

 5. Формувати установки на успіх :

 6.Заняття проводити:

 • 2 рази на тиждень;

 • тривалістю 15-20 хвилин;

 • за особистим бажанням дитини(без примусу!!!)

 • обов’язково робити ВИХЇДНТ ДНІ:субота,неділя;

 • ОБОВ’ЯЗКОВО всі заняття проводити в ігровій формі.

Бажаю Вам успіхів!

                              ГРА ЯК ЗАСІБ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

 Сучасна психолого-педагогічна наука і виховна практика свої прагнення щодо удосконалення процесу формування і розвитку підростаючої особистості пов'язують із особистісно орієнтованим підходом до дитини. У дітей, що народилися в 90-х роках, психологи та педагоги відзначають певні характерні вікові відмінності порівняно з попередніми поколіннями. Це переважно позитивні особливості, які дають учневі змогу сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної форми подачі інформації. Діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, і ця природня цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливою рушійною силою у самопізнанні та самовдосконаленні. І тут найважливішим є постійне створення умов для формування навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.

 Сучасний учень молодшого шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в ствердженні себе в ролі суб'єкта пізнавальної діяльності. Систематичне висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі — психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні і групові форми роботи, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких — самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності.

 Сприяючи розвиткові шестирічок, варто спиратися насамперед на психолого-педагогічні аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються специфікою пізнавальних процесів сприйняття, пам'яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій шестирічних дітей полягають у тому, що кожен із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-дієва форма мислення, потім додається образна і, нарешті — понятійно-логічна.

 Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета — частина ігрової ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і ненав'язливо.

 Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх, предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам'ятати і запам'ятовує більший обсяг матеріалу, ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.

 Перед організацією гри слід обміркувати і спланувати діяльність конкретних учнів з урахуванням їх психологічних особливостей, ролі лідерів і малоактивних дітей. Адже гра є гарним засобом розвитку вольової сфери дитини. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і «керівника», і «підлеглого». Цінність ігрової діяльності виявляється і в тому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

 Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

 Дидактична мета ігор різноманітна:

 • розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

 • розвиток уяви, спостережливості;

 • розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

 • розвиток вміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

 • формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо.

 Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності тощо.

 На створення ігрової атмосфери суттєво впливає ігровий початок. Атмосферу гри можна забезпечити під час поділу на команди, вибору ведучого або командира (капітана), визначення права першого ходу за допомогою лічилок, ігрових розрахунків чи жеребкувань.

 Власне, ігрові дії для дітей найбільш цікаві: вийти за двері, а потім відгадати, що змінилося; впізнати із зав'язаними очима товариша або предмет із «чарівної торбинки»; найшвидше і правильно розкласти предмети; скласти (придумати) слова тощо.

 Ігрові дії пов'язані з ігровим задумом, випливають з нього, є засобом реалізації ігрового задуму. Тому в процесі гри варто домагатися виконання учнями дій, спрямованих на досягнення поставленої дидактичної мети. Наприклад, вивчаючи тему «Взаємне розміщення предметів у просторі», маленькі учні діють відповідно до уявної ситуації: переміщують предмети, накладають їх один на одного, пояснюють свої дії однокласникам. Змінюючи місцезнаходження предмета, діти усвідомлюють просторові співвідношення, а пояснюючи, закріплюють відповідну термінологію. Виконуючи ігрові дії, зацікавившись ними, діти легко справляються із прихованим у грі навчальним змістом.

 Відповідно до задуму ігрові дії можуть бути різними: відгадування загадок («Чарівна торбинка»); рольові дії відповідно до ігрових ситуацій («Перукарня», «Магазин», «Лікарня»); малювання за уявою або інструкцією; рухи на увагу («Будь уважним, заборонений рух»); дії, засновані на класифікації або порівнянні предметів («Добери за формою»); складання заданих фігур («Танграм»); просторові перетворення.

 Іноді педагог пропонує: «А зараз пограємо...» і просить розв'язати навчальне завдання (порахувати, назвати звук, вилучити зайве слово, порівняти групи предметів...), не використавши структурних елементів гри. У такому випадку можна розраховувати лише на часткове досягнення мети: якщо немає ігрових дій — немає й дидактичної гри.

 Правила дидактичної гри діти сприймають як умову, що підтримує ігровий задум. їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Діти усвідомлюють, що, дотримуючись правил, швидше досягнеш результату. Правила дисциплінують, виховують витримку, терпіння. Вони сприяють досягненню дидактичної мети: непомітно спрямовують увагу на виконання конкретної програмової вимоги начального предмета. Наприклад, у ході гри «Математичні струмочки» кожен учень стежить за математичними обчисленнями, які виконують товариші, придумує свій приклад на додавання чи віднімання. Це він виконує відповідно до правил гри: отримав м'ячик — складай приклад. Якщо правило не виконується — гра не виходить: не розв'яжеш попередній приклад — не придумаєш свій — команда не виконає ігрового завдання («струмочки» не досягнуть озера).

 Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов'язково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень.

 Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об'єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору не лише розв'язання дидактичного завдання, а й участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумав цікавий хід у грі, допомагав друзям. Поглядом, інтонацією, мімікою, жестами слід намагатися викликати позитивні емоції, створити бадьорий настрій.

 Підбиваючи підсумки співпраці з дітьми за день чи за тиждень, обов'язково слід надати можливість учням оцінити спільну діяльність.

 Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обміркувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

 Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які б сприяли максимальній активізації їх емоційної сфери і розумової діяльності. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

 Іграм, що містять важкі завдання, мають передувати простіші, більш легкі. Вони готують дітей до подолання навчальних труднощів, забезпечують успіх у складних іграх.

 Молодших школярів слід привчати до зосередженої самостійної роботи, формувати вміння визначати посильний обсяг роботи, працювати на уроці з повною віддачею, не втрачаючи жодної секунди дорогоцінного часу, щоб після його закінчення відчути задоволення від гарно виконаної роботи.

 10 жовтня відбувся День психологічного здоров’я в ЗДО №85 з нагоди Всесвітнього дня психічного здоров’я.

Практичний психолог - Ксьонз Наталія Володимирівна, провела розвиваюче заняття з дітьми старшої групи "Подорож до Злюки". Метою заняття було:

• навчити дітей із розумінням ставитися до емоційного світу людини;
• сформувати поняття про злість та гнів та їх вплив на  настрій людини;
• дати уявлення про настрій та як він впливає на здоров’я і спілкування з однолітками;
• навчити заспокоюватись;
• виховувати дружні стосунки між дівчатками та хлопчиками.
• 

                            Заняття з елементами тренінгу з педагогами

Дата проведення: 21.04.2018 в рамках Тижня охорони праці

Мета заняття : зняття емоційної напруги для зміцнення психологічного здоров'я педагогів.

Завдання:

• познайомити учасників тренінгу з деякими прийомами психологічної саморегуляції;
• удосконалювати розвиток особистісних якостей, стабілізуючи внутрішню душевну гармонію;
• створити сприятливі умови для продуктивної роботи над собою.

Ведуча заняття: практичний психолог Ксьонз Наталія Володимирівна

04.09.2018 рік              

                                              Адаптація новоприбулих дітей до ЗДО № 85

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?
Адаптація – це складний процес пристосування організму до нових обставин, що відбуваються на фізіологічному, соціальному та психологічному рівнях,а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

           Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини. Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років.
Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини. Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи.

Перша група - cюди належить більшість дітей. Вони різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ: голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються,кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.
Друга група – кілька дітей, які після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. Ці діти ледь стримують плач, сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.
Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими. Протягом дня розповідають дорослому все, що знають. Із задоволенням демонструють свої вміння: самостійно одягаються, роздягаються, їдять, у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні), на більше у дітей не вистачає обсягу інформації. Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, вони впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини. Малюк з великої сім»ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.
Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити; замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка. Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко, швидко. Інший малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці; шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. Хворобливим, сором'язливим дітям необхідно всередині тижня влаштовувати вихідний. Але слід пам'ятати, що тривалі перерви затримують і ускладнюють період адаптації.
Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійну обстановку, з розумінням ставитися до безпідставного вередування малюка, більше гуляти з ним, пропонувати зняти емоційне напруження активними рухами, цікавою діяльністю. Слід раніше укладати дітей спати після теплої ванни. У цей період треба менше ходити в гості, рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.

СИМПТОМИ ЕМОЦІЙНО-НЕРВОВОГО НАПРУЖЕННЯ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

1.Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани – плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку 9 страх смерті притаманний дитя 6-7 років, але наявний у 2-3 річної дитини); високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.
2.Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
3.Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різни х людей.
4.Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
5.Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
6.Занижена комунікабельність дитини ( їй важко в ступити в контакт із незнайомими людьми).
7.Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).
8.Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
9.Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
10.Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
11.Зниження або підвищення апетиту.
12.Проблеми зі сном (аж до безсоння).
13.Небажання відвідувати ДНЗ.

ОЗНАКИ ЕМОЦІЙНОГО КОМФОРТУ ДИТИНИ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ЇЇ В ДНЗ

1.Бажання йти до дитячого садка.
2.Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.
3.Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.
4.Висока комунікабельність дитини.
5.Висока пізнавальна діяльність та активність.
6.Активна ігрова діяльність.
7.Малюнки у світлих тонах.
8.Стабільність рухової активності – дитина рухлива.
9.Відсутність проблем зі сном, їжею.

НА ХІД АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО ДНЗ НЕГАТИВНО ВПЛИВАЄ

1.                             Недотримання в сім'ї режиму дня.

2.                             Застосування невірної методики годування дитини.

3.                             Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади).

4.                             Недостатній рівень психічного розвитку дитини.

5.                             Патологія вагітності та пологів.

6.                             Одноманітність життя та діяльності дитини.

7.                             Постійне перебування дитини під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

ПРИЧИНИ НЕВРІВНОВАЖЕНОСТІ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ 

1. Хвороба.
2. Дефіцит спілкування з дорослими.
3. Відсутність умов для активної діяльності.
4. Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання).
5. Не задоволення органічних потреб дітей.
6. Стомлення.

ПРИЧИНИ СТОМЛЮВАНОСТІ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
1. Тривале перебування без сну.
2. Непосильне фізичне і розумове навантаження.
3. Хронічне недосипання.
4. Недотримання режиму.
5. Неправильна організація діяльності.

ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ КОРИСТУВАТИСЬ ГОРЩИКОМ
1. Висаджувати дитину тільки в тому разі, коли в неї виникає потреба.
2. Примусово ніколи не висаджувати.
3. Ніколи не садити на горщик дитину, якщо вона плаче.
4. Всі пояснення дорослого повинні закінчуватись схваленням.

В комунальному дошкільному закладі № 85 загального розвитку всі новоприбулі діти раннього дошкільного віку проходять процес адаптації.

У кожної дитини цей процес проходить по різному,одні діти починають плакати коли мама їх залишає в садочку на деякий час, інші починають гратися,а коли починають помічати,що не має мамі,то починають плакати,а є діти які взагалі йдуть в садочок з хорошим настроєм,не плачуть,а навпаки їм подобається. Але таких дітей замало.

Тому в дошкільному закладі з дітьми починає працювати практичний психолог,щоб полегшити процес адаптації,а також допомогти вихователю в цей не легкий період.

ЯК БАТЬКАМ СПІЛКУВАТИСЬ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДНЗ

1.У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
2.Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.
3.Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
4.Не загрожуйте дитині дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
5.Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
6.Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
7.Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
8.Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.
9.Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
10.Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.
11.Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Шановні батьки ! Намагайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий сад - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

На закінчення хотілося б сказати, що тільки батьки здатні відчути свою дитину і зрозуміти,як вчинити,де підтримати,а де проявити волю.А ми бажаємо вашим діткам чуйних і тямущих вихователів;спокійної,швидкої адаптації до дитячого садка,без стресу і сліз.

З повагою   практичний психолог

Ксьонз Н.В.