Писанка  — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.

У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У слов'ян-язичників, на думку С. Килимника, писанки існували вже за часів антів — наших прародичів /ІІІ — VIII ст. н. е./ і були символом сонячного культу. Птахи — це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка — емблема сонця — життя, народження.

Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, хрестики, павучки (символ працелюбства).

Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували у землю (на високий врожай), клали  у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі та ін. Цікаво, що писанкарство було притаманне лише тим етнічним групам, які стали називатися українцями.

Писанка

Гарна писанка у мене,                                                   

Мабуть, кращої нема.                                                   

Мама тільки помагала,                                                   

Малювала ж я сама.                                         

Змалювала дрібно квіти,

Вісім хрестиків малих,

І дрібнюсінько ялинку

Й поясочок поміж них.

Хоч не зразу змалювала, –

Зіпсувала п’ять яєць, –

Та як шосте закінчила,

Тато мовив: „Молодець!”

Я ту писанку для себе,

Для зразочка залишу,

А для мами і тата

Дві ще кращі напишу.

                               Катерина Перелісна